Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

- Та ти знущаєшся?! - обурено вигукнув Тео.

Гор, який до цього моменту свердлив мене поглядом, звернув свою увагу на нього. Якби можна було вбити очима, на місці хлопця було б криваве місиво. Щільно стиснуті губи ворухнулися в спробі щось сказати, але майже відразу витягнулися в тонку лінію. Через мить він видихнув і, розслабивши стиснуті в кулаки пальці, хрипло сказав:

- Званий вечір добіг кінця, гості розходяться.

***

Додому ми поверталися в гнітючій тиші. Абігор із прямою напруженою спиною йшов попереду, ми, наче підлітки, що провинилися, пленталися позаду. Я дивилася собі під ноги вперто ігноруючи задумливі погляди Матео. Його поцілунок був приємним, але не викликав у мене яскравих емоцій, тільки почуття неправильності того, що відбувається. Треба б якось м'якше сказати це хлопцеві, але заважала присутність Гора, з яким теж не завадило б поговорити.

Хлопці займали спільну вітальню, яка до того ж була прохідною. Тому коли ми прийшли додому й Абігор, повернувшись до нас спиною, почав розстібати сюртук, я поквапилася сховатися у своїй кімнаті, даючи змогу спокійно перевдягнутися.

Голова була переповнена думками, кружляючи і стикаючись, вони не давали мені на чомусь сконцентруватися. Переодягнувшись і присівши на ліжко, намагалася виділити для себе найважливіший момент. Тому я не одразу надала значення приглушеним голосам хлопців, які долинали до мене із сусідньої кімнати. Судячи з інтонації, вони про щось сперечалися, але за проведений разом час, я вже звикла до їхніх суперечок, які ніколи не призводили до серйозної сварки. Але так було до сьогоднішньої ночі.

Спочатку я почула глухий удар, а за ним ще кілька, після чого пролунав звук битого посуду і гуркіт перекинутих меблів. Вибігши з кімнати, оглянула приголомшливу картину: хлопці лежали на підлозі. Абігор, сівши зверху на Матео і притримуючи його за комір, заніс кулак для удару, але забарився, обернувшись на мене.

- Та злізь із мене, придурок! - здавлено вигукнув Тео і скориставшись збентеженням Гора, зіштовхнув того вбік, після чого вискочив з дому, грюкнувши дверима.

- Що у вас сталося?

- Нічого, - буркнув наставник і, не звертаючи на мене уваги, почав прибирати вчинений бардак.

- Через це "нічого" ви ледь будинок не рознесли?

- Бісить він мене, - знову відмахнувся він, але я так просто здаватися не збиралася.

- Раніше його бісяча натура не виводила тебе з себе.

Голосно стукнувши піднятим стільцем, Гор різко обернувся, пропалюючи злим поглядом. Потім, не зводячи з мене палаючих очей, він став вкрадливо наближатися.

- Навіщо допитуєшся, що ти хочеш від мене почути?

- Що з тобою взагалі відбувається?

Зло засміявшись, він на мить відвернувся від мене, потім знову пронизав поглядом.

- Ти знущаєшся чи й справді не розумієш?

- Про що ти? - спантеличено запитала я, відступаючи до дверей до своєї кімнати: наразі оскаженілий хлопець нагадував мені небезпечного звіра, й інстинкти вимагали триматися від нього подалі.

- Я про те, що йому ти дозволяєш те, чого я не можу дозволити собі! Ти відмахнулася від мене, прикриваючись своїм майбутнім заміжжям, але на нього це не поширюється!

- Я...

- Ще не встигла вийти заміж, а вже шукаєш собі коханця?

- Що?!

- У такому разі, я не розумію, чим тебе не влаштовує моя кандидатура?

Упершись руками по обидва боки від моєї голови, він навис наді мною, пропалюючи лютим поглядом.

- Так ось у чому річ? - користуючись затримкою в його гарячій промові і поспішаючи виговоритися, поки він знову мене не перебив, я продовжила, - тебе так зачепило, що твоєю персоною знехтували? Причина навіть не в Матео, на його місці міг опинитися будь-хто?!

- Будь-хто?! Тобі все одно з ким... чи ти собі гарем збираєш?

- А хоч би й гарем, тобі яке діло?! Чи ти так прагнеш його поповнити?

- Ні, очолити! - з жаром кинув він, після чого впився злим поцілунком у мої губи.

Скориставшись моментом, я прикусила його за нижню губу, рикнувши, він поглибив поцілунок, долучивши до нього язик. Незабаром переставши терзати мій рот, Абігор злегка прикусив підборіддя, провів доріжку з палких поцілунків униз по шиї і зупинився на ключицях, але тільки щоб почати розстібати мою сорочку.

- Ну що ж ти, нагадай мені про своє весілля? - важко дихаючи, запропонував він. - Ні?

Впоравшись з усіма ґудзиками, він відкинув поли сорочки і прихопив губами вершинку правих грудей, стежачи за моєю реакцією напівприкритими очима.

- Може, розкажеш про величезну помилку, яку ми робимо? Теж ні? - відволікшись від правих грудей, він захопився вивченням лівих.

- А, напевно, згадаєш про вірність нареченому, нехай навіть нав'язаному? - погладжуючи мої груди руками, він почав спускатися губами по моєму животу.

- Нехай котитися в Безодню, - хрипко відповіла я і зарившись руками в гладке біле волосся, притягнула його голову до себе і заткнула поцілунком.