Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

Якийсь час ми трималися разом, але незабаром до Абігора стали дедалі частіше підходити і цікавитися питаннями різного характеру, відтісняючи нас. Ми з Тео не особливо засмутилися: завтра чекає довга дорога назад до Ніваріуму, а тут так багато невипробуваних делікатесів... Набравши потроху кулінарних шедеврів місцевого кухаря, я та Матео зайняли невеличкий диванчик, де не тільки вгамовували голод, а й розважалися, роздивляючись гостей і їхні спроби заволодіти увагою Абігора.

- Посперечаємося, вони думають, що він ельф?

- Я теж так думала, точніше, що він напівкровка або квартерон.

- Думала? - зробив він наголос на останньому складі, - а зараз так не думаєш?

- Уже не впевнена, багато рис, властивих маграсам, у нього відсутні. Або ж кров настільки розбавлена, що йому вже не дісталися.

На цьому обговорення персони наставника припинилося і ми переключилися на інші цікаві теми. Нас так захопило веселе і легке спілкування, що відкриття вечора і привітання іменинниці пройшли повз і зовсім непомітно.

Отямилися, коли зал занурився в об'ємну ілюзію квітучого ельфійського саду з яскравими, дивовижними співочими птахами і строкатими пурхаючими метеликами. Як стало зрозуміло пізніше - це був подарунок Карро від імені присутніх магів. Від приголомшеного огляду неймовірно реалістичної ілюзії мене відволік приглушений вигук Матео:

- О, ти ба, Абігор мав рацію щодо мера, ти глянь як той йому свою доньку підпихає. І за весільною сукнею далеко ходити не треба.

Я перевела погляд на наставника. Він справді про щось чемно перемовлявся з паном Корром, обдаровуючи іменинницю милими усмішками. Не змогла стримати гримасу відрази. Не бажаючи показувати, як мене це зачепило, різко підхопила келих із невідомим напоєм і, ховаючись за ним, зробила кілька ковтків.

- У-у-у, як усе занедбано, - Матео тяжко зітхнув і відібравши в мене келих, повів у танцювальну залу. - Будемо це виправляти.

На мій превеликий подив, хлопець чудово танцював. Уміло вальсуючи залом, він жодного разу нікого не зачепив, не наступив мені на ногу і при цьому примудрявся розважати жартами, тихо нашіптуючи їх на вухо. Тим сильнішим було моє здивування, коли ми зіткнулися з іншою парою. Однак, коли я повернулася, щоб вибачитися, настрій, що піднявся до цього, різко впав і опинився не те, що під плінтусом, а взагалі під фундаментом. Мене облили холодом блакитні очі Абігора, який застиг в обіймах з Амірою.

Слова застигли в горлі. Нестерпно захотілося відсмикнути цю дівку від наставника, а його самого замкнути в затишному місці під замком і навісити табличку з написом: "моє, не чіпати!". Зморгнула, оговтуючись. Ні, не мій. І ніколи не буде моїм. Видавила із себе слова вибачення і пішла з бального залу.

За якийсь час Тео знайшов мене і залишився поруч, намагаючись знову підбадьорити, але помітивши, що я не реагую на його жарти і розповіді, залишив спроби і просто мовчки крутився поблизу. Так ми і провели цей вечір. Гості кидали на нас цікаві погляди, але заговорювати не намагалися. Один сміливець хотів було запросити на танець, але, побачивши щось у моєму погляді, передумав і незграбно зім'явши знайомство, поспішив утекти в інший кінець залу.

- Може, вийдемо на балкон, поки ти всіх гостей не перелякала, - глузливо запропонував Матео, нечутно матеріалізувавшись у мене за спиною. 

Погоджуючись кивнула, свіже повітря і перепочинок від миготіння барвисто виряджених гостей мені не завадять.

***

Прохолодне нічне повітря, наповнене запахами садової зелені і квітів, що віддають перевагу темному часу доби. Ненав'язливий спів рідкісних птахів і скрекіт невгамовних цикад... Глибоко дихаючи я поступово приходила до тями. Матео стояв поруч зі мною мовчки вдивляючись в горизонт і насолоджуючись атмосферою нічного саду. Я була вдячна йому за виняткову чуйність і проявлену увагу, за його неймовірну здатність розсмішити і в потрібний час помовчати.

- Дякую, - бачачи здивований вираз обличчя, пояснила, - за твою підтримку, за те, що поруч.

- А де ж мені ще бути?

Невизначено повела плечем, подумки відповівши: у залі з пихатими гостями вечора, з міцними напоями й апетитними закусками, з чарівними дівчатами... як Гор. Зморщившись, злегка струснула головою, проганяючи сумні думки і повертаючи відчуття умиротворення. Поступово між нами знову зав'язалася розмова ні про що, завдяки чому я геть забула про час.

У якийсь момент помітила, що хлопець невідривно дивиться на мене, відповідаючи на репліки загальмовано або невпопад. Стривожено оглянула його:

- Усе гаразд?

- Так... - відповідь прозвучала помітно невпевнено, тож Тео тихо продовжив, - можеш затоптати мене потім своїми чоботами, але я не пробачу себе, якщо не спробую.

А далі не встигла я що-небудь відповісти, як він накрив мої губи своїми. М'який чуттєвий поцілунок був неспішним і легким наче дотик метелика. Матео не утримував мене, залишаючи свободу вибору, щоб за бажання могла будь-якої миті відсторонитися, що я й зробила, забарившись лише на одну мить. Що-небудь сказати йому не встигла. Збоку почулося приглушене покашлювання, обернувшись на яке ми побачили Абігора.