Читати книгу - "Академія Ніваріум. Літня практика, Анна Скрипка"

Із заходом сонця маленьке містечко пожвавилося в передчутті святкування повноліття дочки мера. До єдиного великого особняка з'їжджалися запрошені гості, здебільшого численна рідня і головні ділові партнери. Звичайні городяни застигали за огорожею, роздивляючись дивовижне зовнішнє оздоблення будинку і прибудинкової ділянки.

Садові дерева, прикрашені різнокольоровими магічними ліхтариками, надали сьогоднішньому святу тонкого флеру чарівництва і загадковості. Уздовж під'їзної дороги вишикувалися магічні кристали, освітлюючи шлях аж до ґанку. Зачаровані скульптури, що зображували витончених німф, плавно звивалися в танці. Колони, які підтримували відкритий балкон другого поверху, були оповиті квітковими гірляндами. Балюстради задрапіровані тканиною ніжного блакитного кольору.

- А нічо так мер живе, - присвиснув Матео, коли ми підходили до замку в мініатюрі.

У відповідь на його зауваження я презирливо хмикнула: надто пафосний вигляд мала урочистість, що наводила на думки про неприкрите казнокрадство. Крім того, насторожувало те, що маги у них не приживаються, хоча місце на перший погляд привабливе. Це не село, де головною турботою є нагляд за врожаєм, лікування домашньої худоби і періодичне оновлення захисту на цвинтарі.

У невеликих містечках місця швидко розбирають і сидять до останнього, але тільки не тут, цікаво, чому? Чи не тому, що весь бюджет іде в кишеню меру? Перевела погляд на магічні прикраси - їх пан Еллай Корр зарядити не забув, а потурбуватися нормальним захистом звалища не захотів.

Абігор узагалі нас ігнорував ще відтоді, як ми посварилися в будинку. Приводом стало моє вбрання. Після того, як хлопці прийшли до тями, побачивши мене, їхня думка розділилася: Матео був у захваті і смакував культурний шок у господарів і гостей вечора, Гор же, шиплячи, немов змій, взявся відмовляти мене від такої витівки. Він вимагав, щоб я переодяглася, навіть обіцяв виділити гроші на нову сукню, погрожував зачинити мене в кімнаті. Але я вперлася рогом, майже в прямому сенсі, і навідріз відмовилася що-небудь змінювати.

Мене цілком влаштовував мій зовнішній вигляд. І, так, можливо, він трохи порушував прийняті основи у людей, однак, цілком вписувався в рамки пристойності, прийняті у демонів. А я більше не хотіла придушувати свою природу, приховувати хто я, і прикидатися ким би там не було. По-перше - сенсу вже не було, дядько знав, де мене шукати і заново ховатися нерозумно. По-друге - хотілося наостанок розважитися.

Вкотре прискіпливо оглянувши в кишеньковому дзеркальці свій образ, я залишилася задоволена: ніжна сукня морської гами відкривала спереду вид на стрункі довгі ноги в суворих чорних ботфортах, але водночас залишалася такою самою грайливою й легкою, як і було задумано. Волосся залишила розпущеним, щоб вільно спадало на плечі і спину, лише спереду підняла на скронях, щоб обличчя залишалося відкритим і було видно сережки. На очі нанесла темні тіні і лише злегка підфарбувала губи. Загалом усе мало миловидний і водночас зухвалий вигляд.

Самі хлопці були вдягнені в класичні костюми: сюртук прямого крою, біла сорочка і штани, тільки Абігор вибрав собі в сірому кольорі, а Матео в темно-синьому. Крім цього, наставникові довелося розщедритися на взуття для себе і "приживали", як він ласкаво охрестив Тео, викликавши в того глузливе фиркання. Єдине, що примиряло наставника з ситуацією - все було взято в прокат і після повернення вбрання сплачену суму обіцяли повернути, за вирахуванням плати за день користування.

Остання надія Абігора була на охоронців - що ті не пустять мене. Однак, коли ми підійшли до брами, виявилося, що пан Елай Корр був там же, видавав якісь інструкції своїм людям. Побачивши нас, він радісно сплеснув руками і, зробивши запрошувальний жест, попросив проходити далі:

- Добрий вечір, проходьте-проходьте, радий, що ви вирішили прийти на наше скромне святкування.

Ми з Матео весело переглянулися, "скромне святкування" мало чим поступалося урочистостям вищої знаті.

- Ми вдячні вам за запрошення, - у свою чергу відповів Абігор.

- Прошу, проходьте всередину і ні в чому собі не відмовляйте, - повторив запрошення господар вечора, і ми слухняно пройшли далі.

На порозі нас зустріли дружина пана мера Хеласса, шатенка років сорока за людськими мірками, і його донька Аміра, миловидна білявка, що успадкувала колір шевелюри від батька. Обидві були вдягнені в дорогі елегантні сукні: кремового відтінку в матері і білосніжне з блакиттю в доньки. Обидві радісно оскалилися, побачивши Абігора, і так само синхронно скривилися, коли перевели погляд на мене. Матео ж вони і зовсім проігнорували, ледве мазнувши по ньому очима.

- Ласкаво просимо, пане Абігоре Карро, а... - пані Хеласса Корр запнулася, подивившись на нас.

- Це мої учні: Матео та Ніктаніелла Мейлоні.

Не знаю, навмисно чи випадково, але Гор згадав Тео першим так, що відсутність у нього прізвища пані могли сприйняти за нашу належність до однієї сім’ї. Після обміну люб'язностями, господині вечора пропустили нас далі.

Усередині оздоблення було не менш грандіозним, ніж на вулиці. Квіткові гірлянди прикрашали сходи й арочні прорізи, свіжі букети були на кожному столі, зачаровані свічки у великій кількості дарували м'яке тепле світло. В одному із залів грав живий оркестр, а на столах були розставлені легкі закуски і всілякі напої. Гості в розкішному вбранні поважно прогулювалися по залах, обмінюючись плітками і обзаводячись корисними знайомствами.