Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це відкриття, як власне й великий вибух, всього-на-всього крихітний отвір у просторі, порівняно з усім тим, що було далі. Едвін Лорентін Дрейк і найнятий ним «дядько Біллі» Сміт вдалої днини видобули з-під землі десь із двадцять бочок місткістю у 42 галони кожна сирої нафти. Жителі нашої планети в 1859 році точно більше не потребували або ж принаймні були поки що не в курсі, що це таке. До першого комерційного двигуна, що працював на газу, і викликаної цим залежності лишалося ще кілька поколінь.
Сьогоднішні бурильники видобувають у середньому понад 90 мільйонів барелів нафти в усьому світі щодня, а також чимало газу, що використовується як пальне для автівок, літаків, вантажних поїздів, океанських лайнерів, електростанцій, фабрик і сільськогосподарської техніки, що є властивим так само і для економік республік, монархій і диктатур в усьому світі. Участь у нафтогазовій грі бере приблизно сотня країн із шести континентів, і чимало з них грає упродовж століття, а то й довше. Однак першими були США (Росія була далеко не другою), і тільки Сполучені Штати можуть претендувати на те, що сформували панівну для галузі культуру: її торговельний інструментарій, її фінансування, управління нею, її етику та її досягнення. «Організація потужного бізнесу з підземного видобутку нафтопродуктів, транспортування нафти на значні відстані, її перегонки й переробки, закачування в баки вантажних пароплавів, цистерни поїздів і каністри по всьому світу, — відзначив 1915 року почесний президент Гарварда, — була американським винаходом».
Насправді, можна стверджувати, що нафтовий бізнес, яким ми знаємо його сьогодні, був винаходом практично одного американця — Джона Д. Рокфеллера. Він був у ньому фактично від самого початку. Рокфеллер створив й ефективно використав взірець галузі, «Стандард ойл», й водночас допоміг популяризувати уявлення про Америку як про випробувальний полігон, на якому було доведено неосяжні можливості й величезні переваги вільного капіталістичного ринку. Коли Едвін Дрейк у 1859 році наніс землі свій удар, Рокфеллер, молодший партнер у торговому домі Клівленда, що займався зерном, соломою, м’ясом і таким іншим, спостерігав, як зовсім поряд розгортається нафтовий бізнес. Коли 1863-го, двадцятитрирічним, він ступив на це поле, то зрозумів: найкращий варіант — зосередитися на переробці сирої нафти, а іншим залишити доволі брудний і недешевий процес її видобутку з землі.
За десять років Рокфеллеру вдалося отримати контроль практично над усіма нафтопереробними заводами у Клівленді, який уславився як головний нафтопереробний центр країни. Нова корпорація Рокфеллера «Стандард ойл» постачала мільйон барелів перероблених нафтопродуктів у рік. До 1875 року, завдяки блискавичним розпродажам, які відбулися після першої жахливої фінансової паніки й депресії в промисловій Америці, Рокфеллер взяв під свій контроль практично всі великі нафтопереробні центри в країні. «Ми всі були на кораблі, що йшов на дно, — пізніше пояснював він, — тому намагалися побудувати рятівну шлюпку, щоб доправити вас усіх до берега. «Стандард» був янголом милосердя, який спустився з небес і мовив: «Сідай у ковчег. Залиш своє старе дрантя. Ми ризикнемо!»
На той час основною продукцією «Стандард ойл» був гас, який зарекомендував себе як зручна новинка в освітленні. Ефективний, результативний, його було вдосталь і коштував не всі гроші світу. Найпопулярніший на той час спосіб освітлення за допомогою олії, яку видобували з кам’яновугільної смоли, був димним; китовий жир було складно добути (згадайте Мобі Діка) і його запаси скорочувалися; гас із нафтопродуктів — або ж кам’яна нафта — став якраз способом освітити чисте, світле нове майбутнє. «Кам’яна нафта випромінює елегантне світло, — обіцяла нова промисловість. — Найяскравіше й водночас найдешевше у світі світло, яке пасує королям і роялістам, але не влаштовує республіканців і демократів». Фермери й містяни могли собі дозволити читати до пізньої ночі. У власників фабрик з’явилася можливість підтримувати виробничий процес цілодобово. Диво-речовина Рокфеллера стала світовим феноменом: 1875 року, до того, як хоча б котрась з європейських компаній виробляла гас у великих обсягах, 75% від продукції американських нафтопереробних заводів Рокфеллера завантажили на кораблі й відправили за океан. Назад через Атлантику потекла готівка. Виробничі потужності «Стандард» зростали з року в рік. Породжена зростанням виробничих потужностей ефективність (економія від масштабу) дозволила Рокфеллеру скоротити вартість переробки більш як на 85% і зменшити ціну для споживачів на 70%. Попит зрістав так само, як і прибутки.
Тим часом компанія Рокфеллера продовжувала ковтати живцем можливих конкурентів. Наприкінці 1890-х років близько 90% американської сирої нафти протікало через «Стандард ойл». Компанія мала гроші й засоби і для видобутку сирої нафти, і для її переробки, і для постачання на ринок на власних (завжди вигідних) умовах. «Стандард ойл» мала можливість контролювати ціни на нафту і залізничні тарифи на вантажоперевезення і готівку в банку, щоб розрахуватися із законодавцями як у штатах, так і на федеральному рівні, які писали регуляторні для галузі закони. «Джон Д. і його колеги вбачали у державних органах регулювання перешкоди, які треба обійти, де лише можливо, — зазначає шанований біограф Рокфеллера Рон Чернов. — Він вважав, що політики були в більшості своїй паразитами, які вимагали з бізнесменів гроші. Я маю на увазі, що всі хабарі він сприймав як вимагання; тобто це політики вимагають у нього гроші, а не він підкуповує політиків, думаю, він вважав ці виплати частиною бізнес-видатків».
За словами Чернова, «Стандард ойл» зрештою виросла у «найбільшу бізнес-імперію на землі, і не відомо, чи бачив коли-небудь діловий світ агломерацію багатства й влади завбільшки зі «Стандард ойл». Це була ера консолідації, великих трастів, якими у ХІХ столітті йменувалися монополії — цукровий траст, яловичий траст, сталевий траст, тютюновий траст, канатно-мотузяний траст. Але контрольований Рокфеллером нафтовий траст був першим, найбільшим, найвпливовішим і просто найбільш обговорюваним у країні трастом. Власне Рокфеллер стояв поряд з Ендрю Карнегі (сталь), Філіпом Армором (м’ясопродукти) і Джеймсом Б’юкененом Дюком (сигарети) як найбагатші й найвпливовіші товаровиробники на континенті. Вони сиділи на горах особистого багатства, яке у молодій республіці часів народження самого Рокфеллера годі було й уявити. Джон Д. помер майже за п’ятдесят років до виходу «Форбс 400», щорічного переліку найбагатших осіб країни. Але коли редактори випуску, присвяченого двадцять п’ятій річниці видання цього списку, зробили деякі підрахунки, то оголосили Рокфеллера найбагатшою людиною в історії Америки. Вони підрахували, що найбільша чиста вартість його активів становила 305 мільярдів доларів (у доларах 2006
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.