Читати книгу - "Збираючи пазл минулого, Йоанна Овсієнко"

Та довго порозмірковувати на цю тему в мене не вдається, бо машина зупиняється в дворі біля високої багатоповерхівки, оточеної такими самими типовими будинками.

Мабуть, у глибині душі я сподівалась, що по поверненню додому, хоч якісь спогади миттєво повернуться, але цього не стається, через що приходить розчарування.

— Я зараз приготую нам щось поїсти, а тато тим часом усе тобі тут покаже, — каже мама, коли ми вже заходимо до квартири.

Після таких слів мимоволі очікуєш на детальну екскурсію, але все обмежується на короткій демонстрації кухні, ванної, вітальні та спальні батьків, після чого мене залишають саму у власній кімнаті.

Тут виявляється, на диво, порожньо та необжито. Звісно, необхідний мінімум речей присутній, але все рівно не відчувається дух господарки, так що неможливо навіть за допомогою дедукції додумати її образ.

Та враховуючи мою роботу, такій відстороненій атмосфері не варто дивуватися. Наскільки я дізналася з інтернету, моделям часто доводиться багато подорожувати, працюючи в різних куточках світу, тому недивно.

Сідаю за письмовий стіл прямо біля вікна з видом на сусідній дім і дитячий майданчик, де малюки саме гасають одне за одним, занурені в гру. Ех, вони й не усвідомлюють, як же їм пощастило ще не пізнати всіх бід цього світу, а жити в казковій бульбашці безтурботності. Але і їм колись доведеться вирости та пізнати всі труднощі дорослості.

Знаходжу в шухляді столу чистий блокнот, відкриваю його на першій сторонці та берусь писати. Перш за все зазначаю всі відомі факти про себе — Аліса Адамович, двадцять два роки, успішна (принаймні, за ствердженням батьків) модель, друзів немає. Окрім того, описую спогад, пов’язаний з Анею і втечею невідомо звідки. Також виводжу слово «аварію» разом з великим знаком запитання.

Так, інформації в мене вкрай мало, але це краще ніж нічого. Не збираюсь зупинятися на цьому, а планую влаштувати власне повноцінне розслідування, щоб розкрити всю правду.

«Щасливого дня смерті, дорогенька,» — спалахують у мене в голові слова невідомого з минулого.

Очевидно, аварія не була нещасним випадком. Я була частиною якоїсь темної історії, через що від мене хотіли позбутися. Звісно, можна було б просто порадіти, що спроба виявилася невдалою та розпочати життя з чистого аркушу, проте правда полягала в тому, що мені б ніколи не вдалося цього зробити. Страх перед таємничою загрозою з минулого вічно б супроводжував мене, повністю витісняючи спокій.

Єдиним рішенням залишалося повноцінно розплутати цей клубок, що я й збираюсь зробити, уже продумавши план розслідування.