Читати книгу - "Казино «Руаяль», Ян Ланкастер Флемінг"

Після війни відомство зазнало ретельної чистки, і зараз, як вважають, складається з кількох сотень оперативників високої кваліфікації, які працюють за п'ятьма напрямками[62]:

Перший відділ займається контррозвідкою в радянських установах усередині країни й за кордоном.

Другий відділ здійснює операції, в тому числі виконання смертного вироку.

Третій відділ — адміністративно-фінансовий.

Четвертий відділ — наукові розробки, правові питання, робота з кадрами.

П’ятий відділ — судовий: винесення остаточного вироку жертвам.

Після закінчення війни в наші руки потрапив єдиний оперативник СМЕРШу — Гойчев, відомий як Гаррад-Джонс. 7 серпня 1948 року в Гайд-парку він застрелив Печора — медичного працівника Югославського посольства. Під час допиту вчинив самогубство, проковтнувши ґудзик від піджака, зроблений, як виявилося, з пресованого ціанистого калію. Ми не дізналися від нього жодної інформації, крім того, що він працює на СМЕРШ, про що Гойчев сповістив із гордістю.

На нашу думку, жертвами СМЕРШу стали такі подвійні агенти: Донован, Хартроп-Вейн, Елізабет Дюмон, Вентнор, Мейс, Саварен (Додаткові матеріали див. Архів, секція Q.).

Висновок: треба докласти максимум зусиль, щоб удосконалити наші знання щодо цієї могутньої організації та ліквідувати її оперативних агентів.

НОМЕР 007

Начальник відділу «С» (підрозділу, що опікувався Радянським Союзом) настільки ревно ставився до плану ліквідування Ле Шифру, — оскільки це була насправді його власна розробка, — що він сам піднявся з меморандумом на верхній поверх похмурої будівлі з видом на Ріджентс-парк та крізь двері, оббиті зеленим сукном[63], попрямував коридором до кабінету в його кінці.

Рішуче підійшов до столу начальника канцелярії М. — молодого хлопця, у минулому сапера, якого призначили до секретаріату начальника канцелярії через бойове поранення, отримане в 1944 році під час диверсійної операції. Незважаючи на обидва ці нелегкі випробування, він не втратив почуття гумору.

— Послухай, Біле. Хочу дещо втулити шефу. Гадаєш, момент слушний?

— Як думаєш, Пенні? — начальник канцелярії звернувся до особистої секретарки М., з якою ділив кімнату.

Міс Маніпенні можна було б вважати заворожливою, якби не її погляд — холодний, прямий та глузливий.

— Думаю, слушний. Він уранці трохи поторсав Ф.-О.[64], а опісля півгодини до нього ніхто не заходив, — і вона підбадьорливо усміхнулася начальникові «С», який їй подобався й сам собою, і як очільник важливого відділу.

— Гаразд, Біле, ось тобі секретна інформація, — «С» простягнув чорну папку з червоною зіркою на обкладинці, що означала «цілком таємно». — Але заклинаю тебе: прояви трохи ентузіазму, коли передаватимеш. А також скажи, що я чекатиму на його рішення тут, студіюючи довідник із шифрування. Можливо, у нього виникнуть питання, а також я пригляну за вами обома, щоб ви не докучали йому своїми дурницями, поки він не дочитає рапорт до кінця.

— Добре, сер, — начальник канцелярії натиснув кнопку і схилився над переговорним пристроєм, що стояв на столі.

— Слухаю, — почувся спокійний рівний голос.

— У голови відділу «С» терміновий документ для вас, сер.

Пауза.

— Несіть, — наказав голос.

Начальник канцелярії прибрав палець із кнопки й випрямився.

— Дякую, Біле. Почекаю в сусідній кімнаті, — мовив «С».

Начальник канцелярії перетнув офіс і пройшов через подвійні двері до кімнати М. За хвилину вийшов, і над входом у кабінет спалахнула маленька синя лампочка — повідомлення про те, що М. не можна турбувати.

Згодом начальник «С» на радощах сказав своєму заступникові:

— Ми ледь не прокололися з останнім пунктом. М. заявив, що це диверсія і шантаж. Він висловився різко. Але план таки схвалив. Мовив, що ідея божевільна, однак спробувати варто, якщо тільки казначейство погодиться, на що він сподівається. М. збирається сказати, що це краще, ніж вкладати гроші в російських полковників-перебіжчиків, які все одно стають подвійними агентами через кілька місяців після надання притулку. М. страшенно прагне добратися до Ле Шифра і має на прикметі підходящу людину, яку хоче спробувати на цій операції.

— І хто це? — спитав заступник.

— Хтось із «подвійних нулів», думаю, 007. Гарячий хлопець, до того ж М. вважає, що в ході операції можуть виникнути проблеми з головорізами Ле Шифра. Цей 007, здається, добре знається на іграх, інакше не став би два з лишком місяці перед війною просиджувати у казино Монте-Карло, спостерігаючи, як румунська банда махлює з невидимим чорнилом і затемненими окулярами. Тоді разом з Другим він вивів їх із гри та ще повернув мільйон франків, що виграв у «залізницю». Тоді то були значні гроші.

Розмова Джеймса Бонда з М. тривала недовго.

— Що скажете, Бонде? — запитав М., коли Джеймс повернувся до його кабінету, перед тим ознайомившись із меморандумом начальника «С», а потім добрих десять хвилин милувався через вікно приймальні деревами в парку, що бовваніли віддалік.

Бонд пильно подивився у проникливі, ясні очі начальника.

— Дуже люб’язно з вашого боку, сер. Я би взявся за цю справу, але не можу обіцяти, що виграю. Шанси в «бакара» більші, ніж у «trente-et-quarante»[65], особливо при невеликих ставках — але можу потрапити в чорну смугу й загубити все. А тут відбуватиметься солідна гра — почнеться десь із півмільйона, не менше.

Крижаний погляд змусив Бонда осіктися. Все це було відомо М.; він не гірше Бонда знав, які шанси в «бакара». Така у нього була робота — оцінювати шанси на успіх і, знаючи можливості своїх людей, визначати шанси в операції свої та опонента. Бонд уже пожалкував, що поділився зі шефом побоюваннями.

— Йому теж може не поталанити, — зауважив М. — У вашому розпорядженні буде достатній капітал. Під двадцять п’ять мільйонів, як і в супротивника. Ми відправимо вас з десятьма і надішлемо ще десять, коли ви оглянетесь. Іще п’ять можете виграти самі, — він посміхнувся. — Поїдьте заздалегідь до початку великої гри, розімніться. Поговоріть із К’ю щодо готелю, квитків та обладнання, яке може знадобитися. Скарбник видасть кошти. Я попрошу Друге бюро підтримати нас. Це їхня територія, і будемо сподіватися, що вони не здіймуть бучу. Спробую переконати надати нам Матіса. Здається, ви добре з ним спрацювались у Монте-Карло. Я також повідомлю Вашингтон, оскільки це стосується НАТО. ЦРУ має кілька надійних хлопців у Фонтенбло[66] та в об’єднаній розвідці. Що ще?

Бонд похитав головою.

— Звісно, я радо попрацюю з Матісом, сер.

— Добре, спробуємо. Подбайте про перемогу. Ми виглядатимемо дурнями, якщо