Читати книгу - "Зірка, що пролетіла повз, Герцог Фламберг"

Одного вечора, сидячи на лавочці в парку, вони довго мовчали, дивлячись на пропливаючі хмари. Вітер ніс з собою дивні шепотіння, схожі на заклинання.

– Я не можу більше так жити, – зізналася Вікторія, схиливши голову на його плече. Її голос тремтів. – Мені здається, що ми ніколи не будемо щасливими.

Денис погладив її по волоссю.

– Я знаю, кохана, – відповів він хрипким голосом. – Але я не можу тебе втратити.

Вони обійнялися міцно-міцно, намагаючись знайти в обіймах один одного захист від всього світу. Але тіні минулого продовжували нависати над ними, загрожуючи знищити все, що вони так ретельно будували. І хоча вони не знали про існування відьми Мотрі і духу козака Мстислава, їхні серця відчували, що боротьба тільки починається.