Читати книгу - "Зірка, що пролетіла повз, Герцог Фламберг"

Їхнє щастя, яскраве і безтурботне, як літній день, почало тріскатися під тиском минулого. Тіні, які вони намагалися забути, почали виринати з глибин, затьмарюючи їхнє світле майбутнє. І не лише під тиском реальних людей.

Легенди оповідали про бабу Мотрю, зловісну відьму, яка колись жила в цій місцевості. Кажуть, її дух ніколи не знайшов спокою і досі блукає цими землями, сіючи розбрат і нещастя. І тепер, здається, вона обрала собі нових жертв – Дениса і Вікторію.

Спочатку це були лише дивні сни, де вони бачили постать старої жінки з білим волоссям і зловісними очима. Потім почали відбуватися дивні речі: зникали особисті речі, виникали незрозумілі звуки вночі, а дзеркала показували спотворені відображення. Вікторія почала відчувати холодний подих на потилиці, коли залишалася одна вдома. Денис же бачив уві сні, як баба Мотря шепотіла якісь заклинання над їхніми фотографіями.

Паралельно з цим, привид старого козака Мстислава, який колись захищав ці землі, намагався захистити молодих людей від темних сил. Його дух, сповнений мудрості і сили, прагнув допомогти закоханим. Він намагався попередити їх про небезпеку, що нависла над ними, але його голос був занадто тихий, його слова – занадто розпливчасті.

×××

Першою тріщину в їхньому ідеальному світі зробила колишня Дениса, Олена. Вона була жінкою з характером колючої троянди – красива, але з отруйними шипами. Її ревнощі до Дениса була схожа на пожежу, яка постійно розгоралася в її серці. Вона не могла змиритися з тим, що він знайшов нове кохання, таку чисту і яскраву, як Вікторія.

Її дзвінкий, пронизаний отрутою голос лунав у їхній душі, нагадуючи про минуле, від якого вони так хотіли втекти. Кожен її дзвінок, кожне повідомлення було як удар ножем по серцю. Спочатку це були звичайні запитання про спільних знайомих, потім – натяки на спільне минуле, а згодом і прямі погрози. Олена знала, як натиснути на болючі точки, як вивести Дениса з рівноваги.

"Ти ніколи не будеш щасливий з нею," - повторювала вона, її голос звучав як шепіт змії. "Ти повернешся до мене, я це знаю."

Вікторія відчувала, як ця отрута проникає в їхні стосунки, руйнуючи їхню любов. Їй було страшно, але вона намагалася бути сильною. Вона вірила, що їхнє кохання здатне подолати будь-які випробування.

З часом поведінка Олени стала дедалі дивнішою. Її дії нагадували скоріше маніпуляції відьми, ніж звичайної ревнивої жінки. Вона знаходила спосіб з'являтися там, де її зовсім не очікували. Здавалося, що вона знає про всі їхні плани. Були випадки, коли речі зникали з їхнього будинку, а потім з'являлися в найнесподіваніших місцях, залишаючи після себе відчуття, що хтось робить це навмисно.

Одного разу, перебираючи старі речі, Вікторія знайшла в кишені своєї куртки невеликий мішечок із засохлою травою і дивними символами. Вона показала його Денису. "Це точно не моє," - сказала вона тремтячим голосом.

"Можливо, це просто жарт," - спробував заспокоїти її Денис. Але в його очах теж читалася тривога.

Здавалося, що Олена готова на все, щоб повернути Дениса. Вона була готова переступити будь-які моральні межі. Вікторія не знала що на волю і розум Олени впливає баба Мотря. І чим більше вони намагалися відгородитися від неї, тим сильніше вона нападала. 

Вікторія відчувала, що вони потрапили в павутину, з якої не так легко вибратися. Але вона не збиралася здаватися. Її кохання до Дениса було сильним, і вона була готова боротися за нього до кінця.

×××

Вікторія також відчула на собі тиск ззовні, тиск, який додавався до всіх інших випробувань. Її батьки, люди прагматичні й матеріалістичні, не могли змиритися з її нестандартним вибором. Вони бачили щастя доньки лише в шлюбі з багатим бізнесменом, у розкішному будинку і стабільному матеріальному становищі. Мистецтво, творчість, кохання – все це здавалося їм марною тратою часу.

Кожна розмова з батьками перетворювалася на допит. Її батько, сухорлявий чоловік з холодним поглядом, відкидав її мрії, називаючи їх дитячими забаганками. Мати, жінка з вишуканою зовнішністю, але порожнім серцем, постійно нагадувала про те, що час молодості швидкоплиний, і скоро її краса зів'яне. Вони не приховували свого розчарування і зневаження.

"Ти ж розумієш, що художником не заробиш на хліб?" – повторював батько, його голос звучав як вирок.

"А з таким чоловіком, як Денис, ти ніколи не досягнеш того рівня життя, який ти заслуговуєш," – додала мати, її очі блищали від зверхності.

Вікторія відчувала себе розірваною між двома світами. З одного боку, було кохання до Дениса, віра в свої мрії. З іншого – батьківська любов, почуття обов'язку, бажання зробити їх щасливими. Вона намагалася пояснити їм, що щастя не можна купити за гроші, що справжня цінність – це кохання і самореалізація. Але її слова ніби відбивалися від стіни.

Вона проводила безсонні ночі, роздумуючи про своє життя. Її малюнки стали темнішими, наповненими тугою і відчаєм. Здавалося, що всередині неї точиться боротьба, боротьба між її бажаннями і очікуваннями батьків. Іноді їй хотілося просто здатися, кинути все і піти туди, куди вони хочуть. Але кохання до Дениса давало їй сили продовжувати боротьбу.

Одного разу, під час чергової сварки, її мати випалила: "Ти просто егоїстка! Тільки про себе думаєш! А про нас, про своїх батьків, ти зовсім не думаєш!"

Ця фраза влучила в саме серце. Вікторія відчула себе зрадженою. Вона так сильно хотіла зробити їх щасливими, а вони... Вони бачили в ній лише інструмент для реалізації своїх амбіцій.

З того дня Вікторія вирішила, що більше не буде йти на компроміси. Вона буде жити своїм життям, слідуючи своїм мріям. Нехай батьки її не розуміють, нехай осуджують, але вона більше не дозволить їм керувати її життям. Її кохання до Дениса стало її фортецею, місцем, де вона могла знайти спокій і підтримку.

×××

Денис і Вікторія намагалися захистити свої почуття, але зовнішній тиск ставав все сильнішим. Їхні сварки ставали частішими, їхні погляди на майбутнє розходилися. Вікторія відчувала себе розірваною між коханням до Дениса і обов'язком перед батьками. Денис же мучився від почуття провини перед колишньою і бажанням захистити свою нову сім'ю.