Читати книгу - "Зірка, що пролетіла повз, Герцог Фламберг"

Кохання Дениса до Вікторії було як вибух наднової зірки – яскраве, пристрасне, всепоглинаюче. Вони проводили ночі, обійнявшись, занурені в бездонний океан один одного. Нічні небеса, розсипані мільйонами зірок, ставали свідками їхніх ніжних пошепок, що вивільняли з глибин душ найзаповітніші бажання та мрії. Їхні тіла, ніби давно розлучені частини одного цілого, тягнулися одне до одного з незбагненною силою, пам’ятаючи тепло дотику з минулих життів.

Поцілунки були для них як ковтки свіжого повітря, що наповнювали легені легкою ейфорією. Кожен дотик, кожен погляд, кожне слово – все це було немов мовою, зрозумілою лише їм двом. Вони розчинялися один в одному, забуваючи про все на світі. Їхні серця билися в унісон, створюючи мелодію, яку чули лише вони. Це була мелодія кохання, що перепліталася з мелодією Всесвіту, створюючи досконалу гармонію.

"Ти знаєш, – шепотіла вона йому в темряві, – мені здається, що ми любили один одного завжди. Навіть до того, як зустрілися."

"Так, – погодився він, – це відчуття, ніби ми повернулися додому."

Їхні сни були сплетені в один барвистий гобелен, де вони літали над хмарами, гуляли по квітучих садах і досліджували таємничі підземелля. Прокидаючись, вони розповідали один одному про свої сновидіння, і завжди знаходили в них щось спільне, якийсь ключ, що відкривав двері в їхній спільний світ.

Іноді, коли вони дивились у нічне небо, їм здавалося, що зірки посміхаються їм. Вони бачили в них обличчя своїх близьких, які вже пішли з цього світу, і відчували їхню підтримку. Або ж їм здавалося, що зірки – це очі інших закоханих, які спостерігають за ними з небес.

Їхнє кохання було чимось більше, ніж просто почуттям. Це була магія, таємниця, яка не піддавалася логічним поясненням. Вони були переконані, що їхні душі були призначені зустрітися, щоб разом пережити це дивовижне почуття. І хоча вони розуміли, що їхнє щастя може закінчитися, вони не боялися майбутнього. Адже вони мали один одного, і цього було достатньо.

×××

Їхній секс був не просто фізичним зближенням, а поєднанням душ, танцем двох тіл під мелодію всесвіту. Вони мовчки розмовляли мовою тіл, розуміючи один одного без слів. "Ти відчуваєш це?" - запитав він, його голос був хрипким від хвилювання. "Так, я все відчуваю", - відповіла вона, заплющивши очі. У ті моменти вони відчували себе єдиним цілим, як дві половинки одного серця, що нарешті знайшли одна одну. Це було немов повернення додому, туди, де вони завжди мали бути. "Я ніколи не хочу, щоб це закінчувалось", - прошепотіла вона, притискаючись до нього ще міцніше. "І я теж", - відповів він, цілуючи її в маківку.

×××

"Знаєш, я завжди відчувала, що десь там, у великому світі, є людина, яка зрозуміє мене з півслова. І ось я її зустріла," – Вікторія подивилася на Дениса, її очі сяяли мільйонами зірок. "Ти – той, про кого я завжди мріяла, навіть не усвідомлюючи цього."

Денис усміхнувся. "А я завжди шукав когось, з ким можна було б просто бути самим собою. Без масок, без ігор. І з тобою я відчуваю себе абсолютно вільним."

Вони мовчали, насолоджуючись тишею і теплом один одного. Нічне небо розстелилося над ними нескінченним чорним оксамитом, усіяним тисячами діамантових зірок. Здавалося, весь світ зник, залишивши лише їх двох.

"Пам'ятаєш нашу першу зустріч?" – запитав Денис. "Я відразу зрозумів, що ти особлива".

"А я запам'ятала твої очі," – відповіла Вікторія, "у них було стільки тепла і доброти".

Вони провели безліч годин, просто лежачи в обіймах, дивлячись на зірки. Розмовляли про все на світі, ділилися своїми мріями, страхами, спогадами. І з кожною хвилиною розуміли, що їхнє почуття – це щось більше, ніж просто закоханість. Це була справжня любов, яка з'єднувала їхні душі назавжди.