Читати книгу - "Золотавий кудрявець і долі невипадкових людей. Ч. 1. Сирота., S Batura"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гаркучий трактор із грязьовим камуфляжем і забитим догори причепом березових колод продовжував місити лісову багнюку. Коли той вискочив на галявину, у скляній кабіні пролунали слова:
— Хлопче, прокидайся, ми майже приїхали. Тобі варто дещо побачити. Прокидайся, а то проґавиш найцікавіше, — додав голоторсий рятівник і, прочинивши вікно водійських дверей, змахнув з лоба піт.
Стійкий запах озону і мокрого листя миттєво заповнив простір невеличкого салону, де золотавий кудрявець ще безтурботно дрімав.
— Так можна і все життя проспати, — посміхнувся тракторист, обережно штовхнувши юного пасажира у плече.
— Ні, дядечку, не треба! — раптом вигукнув напівпритомний Тім і налякано скорчився.
— Гей, заспокойся, — від несподіванки засмикав важелями трактора водій. — Я тобі не ворог. Чуєш? Рятівник!
Відчайдушний вигук розпатланого дядька привів до тями хлопця, примусивши його прокашлятися, ковтнути слину і винувато сказати:
— Вибачте, мені наснився кошмар — страховисько з червоним картопляним носом. Смердюче харкало збиралося мене вбити.
— Ха, — повеселішав роботяга. — Твоє страховисько ми тягнемо на тросі за собою і дуже скоро за нього візьметься поліція. Тому перестань хвилюватися і краще подивися у вікно.
Хлопчик сів зручніше на твердуватому сидінні та, розгледівши пейзаж за вікном, схвильовано притих. Трав'яниста галявина довкола помірно переходила в кам'янистий пагорб, що на своїх лісистих плечах тримав дві короновані вежі й зміїстий ланцюг древньої стіни колись помпезних замкових будівель.
— Вона що, горить? — боязко запитав Тім і примружив очі від яскравих сплесків вузеньких бійниць однієї з колон.
— Авжеж, — посміхаючись, відповів тракторист, задоволений враженням хлопця.
— Ні, це не вогонь, а промені сонця, — тут же розгадав феномен малий і вказав пальцем на вогняний диск за кам'яною вежею.
— Звісно, — погодився жартівник. — Але вигляд, як у справжнього полум'я. Коли я вперше це побачив, навіть хотів зателефонувати пожежникам. І добре, що вчасно все зрозумів, інакше почувався б бовдуром.
Тракторист знову посміхнувся та продовжив рухатися земляним схилом до в'їзду на територію залишків давнього поселення.
— Перепрошую, — тривожно сказав Тім. — А куди ми їдемо? Ви ж казали, що прямуєте в інтернат.
— Дурнику, це і є інтернат, — миттєво прозвучала відповідь. — Потерпи ще трохи, скоро все побачиш. Місце хоч і глухувате, але казкове на вигляд. Упевнений, тобі сподобається. Може, й не відразу. Але ти ж надовго?
Розпатланий дядько потрапив у ціль, чим ще більше стурбував хлопчину.
— Скоріше за все... — скривився кудрявець.
Він дивився повз стародавні будинки з черепичним дахом, що давно поросли мохом і проглядались у проріхах де-не-де дірявої фортечної стіни.
— Мені страшно, — тремтячим голосом додав він.
— Не переймайся, — щиро порадив рятівник. — Тут нема чого боятися. Руїни як руїни. За ними чаїться гідне місце для обдарованих дітей. І взагалі, судячи з нещодавніх подій, тебе вже ніщо не може налякати. До речі, ким тобі доводиться душогуб у колимазі?
— Ніким, — буркнув хлопчина і, схрестивши руки на мішкуватій футболці, неохоче продовжив: — Він збирався доставити мене сюди. Я залишився без батьків, вони потонули в річці.
— Он як, — зажурився чоловік і вирішив підбадьорити сироту: — Знаєш, тут кожен з незвичайною долею, але далеко не всі народилися в сорочках. Повір, ти сьогодні не просто так вижив. Упевнений, у майбутньому на тебе чекають великі справи.
Пошматовані часом сторожові вежі наче шарахнулися, коли до них наблизився замурзаний трактор, та ніби супроводили його здивованим поглядом на територію одноповерхових будівель з минулого.
Озирнувшись довкола, Тім побілів, адже він ще ніколи не бував у подібних місцях. Хатини з грубого каменю серед покручених від старості дерев здалися йому вмістилищем грізних монстрів.
— Мені страшно, — затуливши обличчя, вдруге зізнався хлопчина.
Сонце тим часом ковзнуло за хмару, що лише згустило палітру непривітних фарб.
— Ти знову за своє? — відказав розпатланий водій, глушачи мотор. — Тобі нічого боятися. Призвичаїшся, до цього місця всі звикають. Глянь туди.
Тім обережно вивільнив обличчя від власних рук і спрямував погляд у бік, вказаний трактористом. Невелика група пустотливих хлопців зігнала з дерев'яної доріжки верескливих дівчат, чим змусила їх плескати залишені дощем калюжі. Літній одяг молодих людей уже ряснів плямами, а мокасини та туфлі обліпилися брудом.
— Припиніть негайно! — гучно закричав вихователь бешкетливих підопічних. — Чуєте? В якому вигляді ви збираєтеся прийти в їдальню? Вас покарає директор. Проведете вечір у старій дзвіниці!
Дивно, але останні слова чоловіка із суворим обличчям спрацювали — вихованці інтернату хутко повернулися на дерев’яну доріжку.
— Ось бачиш, дітям тут подобається, і в тебе все буде добре, — знову підбадьорив хлопця тракторист й, кивнувши головою на пустунів, додав: — Вони йдуть їсти в один з відбудованих корпусів. Бачиш казкову будівлю з каскадом гострих дахів за старою дзвіницею? Там розміщується їдальня, шкільні класи та кабінет директора, до якого ми зараз завітаємо. А березові колоди в котельню я відвезу потім.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золотавий кудрявець і долі невипадкових людей. Ч. 1. Сирота., S Batura», після закриття браузера.