Читати книгу - "Тут буду страждати тільки Я, Анна Стоун"

— Як думаєш, що я зроблю коли вийду звідси? — пригрозила вона примарі, коли та знову зупинилась. — Я скажу, що все це обман! Немає нічого цікавого. Немає тут примар, можна обходити стороною! І сюди більше ніхто не прийде. І вийте у своє задоволення.

— Знаєш... — привид швидко повернувся до неї. На обличчі був гнів. — Якби ти жила в мої часи, ми б з тобою поладнали! Ти вмієш змушувати людей страждати!

Більше нічого не сказавши, примара зникла в підлозі, скоріш за все пішовши гуляти підвалом.

— Ти кажеш прям, як мій колишній. — фиркнула дівчина.

Раптом телефон у кишені куртки дзенькнув. По голій шкірі долонь пройшли сироти, а з обличчя зійшла фарба. Швидко витягнувши телефон, вона розблокувала його. Її миттєво накрила хвиля жару.

Прихилившись до стіни, дівчина побачила одне єдине повідомлення. Точніше навіть не повідомлення, а «+». І це було відповіддю на смс: «Ти як?».

Кіра відчула, як її очі наповнюються сльозами, а тугий вузол всередині зник. Ковтнувши ротом повітря, вона спробувала заспокоїти себе.

Вона не боялася примар. Не боялася темних коридорів. І навіть не думала про те, що їй хтось може нашкодити. Найбільший її страх зараз знаходився за багато кілометрів від неї. Там де холод, ліс, промерзла земля... Десь там на Сході. У порівняні з цим, найстрашніші примари, це ніщо.

Кінець