Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

– Було дуже дивно відчувати таку переміну в людині. В одну мить він змінив свій напрям, свою долю. Це було важко, – вона поклала тремтячу долоню на серце й нарешті подивилася на янгола. Він виглядав дещо знервованим, але, можливо, їй здалося це, тому що його кам’яне лице не показало жодної емоції, ніби янголи взагалі нічого не відчували.

– І що ти хочеш зробити? – він підійшов ближче, Карро знервовано вдихнула та подивилася на нього. Коротке волосся, спокійний погляд, чіткі, без зайвих деталей рухи змусили зосередитися не на відповіді, а на тому, що він точно воїн. Воїн спроможний змінювати світ, замінювати своїм ілюзорним та страшним, вона тонула в жаху та не могла відвести погляду, постійно заглядаючи йому в очі, і зібрала думки до єдиного слова, тихо вимовила правду.

– Нічого.

Вдалося навіть знизати плечима та легенько посміхнутися, нахмуривши лоба.

– Навіть не думала нічого робити. Майже нічого… – додала вона і сама собі здивувалася, правда легенько зривалася з губ, і змусити себе мовчати було дуже важко. Хотілося все розказати янголу, дивлячись у його сині очі, від яких йшов лід і сніг. Карро важко зітхнула, проковтнула одне слово, потім друге, тому що вони рвалися на волю, немов маленькі птахи, і сама посміхнулася від цього намальованого видовища у своїй уяві. – Я б хотіла дізнатися, що саме він хоче зробити. Як хоче повернути людей проти демонів, яким саме чином, це, мабуть, щось страшне, майже вбивство, майже гріх. І ви йому нічого не сказали. Чому?

– Неправильна відповідь для демона, – янгол закрив очі всього на мить, потім знову подивився на Карро, зачепив поглядом маленькі ріжки, які були ледь помітні на темному волоссі. – Демони думають, як забрати людину в пекло і не цікавляться обставинами.

Вона знизала плечима.

– Я знаю, хто я.

– Авжеж, у цьому недоречно сумніватися, але ти досі думаєш, як людина. Скільки ти в пеклі? – Він підійшов ще ближче, його крижаний подих опалив морозом обличчя. Очі відразу опустилися. Карро відчувала страх, який розтікався по тілу, важко навіть було обійняти плечі, щоб трішки зігрітися, та янгол торкнувся її підборіддя та знову змусив дивитися тільки на нього, а не на молочний туман, густий і холодний, немов хмари, які впали на землю. Здавалося, що вони тонуть посеред сірого та чорного неба.

– Я не пам’ятаю, – коротко відповіла вона, удаючи, що задумалася, – декілька десятиліть. Може, більше.

– Ні, не більше. Хоча й час у пеклі плине по-іншому, – він торкнувся кінчиком пальця маленького рога, і Карро немов вразило блискавкою. Перед очима з’явилася дуже дивна картинка, відштовхнута свідомістю, звідкись взялося сине-сине небо з білосніжними хмарами, на які вона дивилася власними очима; відчуття, що її нічого не хвилювало в цю мить покою та тиші, змусило зажмуритися та стримати навіть подих, щоб тільки не прогнати чудове видіння. Але янгол її відпустив, і вона знову повернулася в сірий морок туману та розліпила губи, нарешті зробивши вдих. В грудях вже пекло від браку повітря.

– Що ти відчула?

Карро уважно дивилася кілька секунд на янгола та посміхнулася.

– Спокій, лише спокій та сині небеса.

Янгол відступив і потер підборіддя. У нього був вигляд, ніби він не розумів, чому саме це привиділося Карро. Вона й сама задумалася над тим, що означають для неї небеса. Це велетенське небо здавалося їй найпрекраснішим із того, що існує у світі.

– Щось не так? – запитала Карро, відвернувшись, щоб краще побачити місто та небо. Але неба не було, лише чорна ширма, яка закривала справжнє. Знаходитися з янголом було важко, біль просувався по тілу судомами й хотілося якомога швидше втекти, якщо це правда можливо.

– Все так, але не так, – знизав плечима янгол. До цього часу він дивився в порожнечу, а тепер знову повернув свій синій погляд до неї. Це Карро не сподобалося, тому вона зробила повільний відступ, заховавши долоні в кишені. Саме там лежав маленький клаптик паперу, за який її могли вбити відразу. Від цього її руки затремтіли, й вона швидко витягнула долоні, намагаючись не зачепити злощасні імена. – Чи можу я відпустити демона? Вирішальне для тебе питання, Карро, так?

– Я не говорила, як мене звати, – до тремтячих долонь додався ще й тремтячий голос.

В неї не було ні краплі рішучості, була лише надія уникнути цього кінця. Кінця, який знаходять сотні демонів, коли зустрічаються з таким сильним янголом. Його сила волала сильніше за самого гучного інструмента, сперечалася з силами вулканів та могутніх криг, саме так колись розповідав один із демонів, але потім його знайшли навіки закутим у кригу із заліза та сили неба. Вона знову подивилася на янгола: його зовнішність була прекрасною, але виділити якісь певні риси не виходило, начебто та кам’яна маска не дозволяла помітити і схопити поглядом жодну рису обличчя. Лише сині очі, темне коротке волосся, високе чоло. Тримати дихання було все важче, і вона повільно та розмірено дихала.

– Але це для вас не проблема.

Янгол повільно кивнув та протягнув руку Карро.

– Ти можеш звати мене Ізіас.

– Не дуже схоже на ангельське ім’я, скоріше якогось пророка, – вона трішки нахилила голову, їй було вже краще. Її холодні пальці торкнулися його долоні.

– А твоє тобі підходить. Карро – означає темне, – він дивився на неї уважно, і коли вона підкреслено скривила губи, то додав, – наприклад, волосся або очі.