Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

– Очі в мене світло-сірі, – вона посміхнулася, Ізіас посміхнувся у відповідь, ледь помітно, здавалося, його маска тримає кожен мускул.

– До зустрічі, Карро, – промовив янгол та щез, забравши з собою весь холодний морок. Карро тільки встигла озирнутися, як на неї вже прямував натовп демонів та людей. Хтось хотів схопити її за руки, але вона вистрибнула та, притулившись до стіни якоїсь будівлі, раптово зрозуміла, що її не вбили, що янгол вирішив її не вбивати. Ці знання були дійсно прекрасними, той давно забутий спокій обійняв за плечі. Тільки клаптик паперу знову зашарудів, і вона зажмурила очі.

Знову потрібно було налаштуватися на злочин. Вона важко та розлючено крокувала і вирішила зачекати до півночі, бо вважала, що янгол не міг так просто і безслідно зникнути.

На жаль, дівчини зі смачними цукерками більше не було.

А ніч, навпаки, розкрила крила та ввібрала в себе дивні мелодії, які тепер простягалися по вулицях та летіли над містом. Щось змінювалося. Сама доля клала нові дороги, протоптуючи суху траву, минаючи ліси та здіймаючи мости. Крихкий камінь долі не зруйнувати просто так – це знали всі, та корилися долі, бо вона невидима та всевіда. Холодний вітер торкнувся кінчика носа, Карро відчула помітний холод, від якого навіть не рятувала накидка. Ніс відразу став холодним, і вона, торкнувшись долонею, перевірила. Такий неприємний холод означав одне – десь ходить могутній демон. Сьогоднішня ніч для когось могла бути справжнім випробуванням.

– Карро, чому ти ще тут? – демон схопив її за рукав. – Ти вже мала завершити свою місію.

Карро провела холодними долонями по обличчю, не дивлячись на командира, і майже мрійливо подивилася на чорні небеса, торкнувшись кінчиком язика губи.

– Я бачила янгола, точніше, це він бачив мене, і я не впевнена, що він не слідкує за мною.

– Якого янгола, Карро? Як саме він виглядав? – демон потягнув її за ріг будинку та озирнувся. Тут було значно тихіше, майже безлюдніше. Холодний вітер подув на них своїм важким сирим диханням вологої землі та дерева. Карро знову відчула себе поряд з янголом.

– В нього темне коротке волосся, сині очі, чорні крила і від нього йде крижаний холод, – швидко відповіла вона, уважно поглядаючи на демона. Командир відчував страх, такий самий, який паралізував її кілька хвилин тому, коли янгол кружляв навколо неї немов хижий птах.

– Але він чомусь вирішив не вбивати мене, хоча сказав, що це лише питання часу, – Карро додала від себе та опустила погляд, це майже правда, тому що більше ніяких ідей в неї не було. Лише одна – вона дуже легка здобич для такого воїна.

– Слухай мене, Карро. Зараз ти йдеш назад, повертаєшся у свою кімнату, ніде не затримуєшся, ні з ким не говориш, чекаєш на мене.

– Але… – вона тільки встигла показати список, як демон перехопив її руку та сильно стиснув пальцями.

– Продовжиш, коли я тобі скажу. Це не той янгол, зустріч з яким можна знехтувати. Якщо це справжній він, то сидітимеш у пеклі ще довго, якщо взагалі бажаєш жити. Ну що, хочеш жити?

– Авжеж, але…

– Ніяких але! – демон відрізав всі слова немов кинджалом, і Карро покірно кивнула. Вона мала повернутися в пекло, вже без питань і можливих відповідей. Це був кращий вихід із цієї загостреної ситуації саме для неї – Карро не могла просто так забрати душі й піти з ними до пекла; те, що їй на дорозі зустрівся янгол, було справжнім рятунком для неї та для них. Але чи надовго? Моментом пізніше її перемістили. Пекучий подих пекла відразу знищив всю кригу янгола. Карро немов ввійшла в вогняний шторм, хотілося повернутися в холодні обійми землі, де не так важко дихалося, але вже не можна було. Точно не сьогодні.

– Я скоро буду, – командир насупив густі брови, повернувся до неї і невдоволено зітхнув. – Від тебе одні проблеми, Карро.

– Я не хотіла його зустрічати, це було несподівано і раптово.

– У тебе все несподівано і не спеціально. Ти навіть в пекло потрапила несподівано і не спеціально! – буркнув демон, зло дивлячись на неї, і підлетів, торкнувшись чорною пластиною кігтів її лоба. – Чекай.

Карро окаменіла.

Що означало несподівано і не спеціально?

Її світ перевернувся з цією місією: одне – битися з янголами, інше – забирати в пекло невинних людей, і тільки в цю ніч можна було без особливих проблем забрати багато душ. Але демон вже зник в коридорах замку. Вона залишилася його чекати, похиливши голову від якоїсь незрозумілої втоми.

Тільки через двадцять хвилин, їй так здалося, демон повернувся.

– Ми повертаємося. Ти повинна зібрати душі.

Карро відчула жах. Пітьма панувала в тому куточку міста, де була прикута до ліжка смерть. У кожному, хто не міг дихати і ворухнутися, сиділа смерть, яка тільки чекала тієї миті, коли дух відділиться від тіла.

Навіть заходити в таке приміщення було важко; кожен крок сповільнювала невидима сила. Тут було зовсім інше царство – царство болю та ненависті, царство спотворене і знесилене. Легкий страх поповз по шкірі. Карро це відчуття подолала і пройшла по вогкому дереву – дах протікав. Легкі вогники хвороби розповзалися по будівлі, повзли тонкими черв’яками під підошвою, і її переповнювала радість, що не вважається живою взагалі і не може стати вогнем цієї хвороби. Для всього світу демони лише духи темряви, покора в їхній крові, але ж янголи у своєму служінні не дуже відрізнялися від тих же демонів, лише люди були вільними.