Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

Майже вільними.

Карро постійно згадувала янгола, і таємно, десь всередині, сяяла мрія знову його зустріти, не дивлячись на той жах, який жив у її судинах і здавалося, що поселився там навіки. У пітьмі вона помітила кімнату, яка ледве освітлювалася, скоріше за все однією свічкою. Відчувалося це тремтяче дихання – важке, сповнене стогону і болю, далі свист, тяжкий видих і знову майже тиша, ніби людина вже відійшла в той світ. Карро зупинилася; її чорна сутність була наповнена жалем, немов ось сьогодні, прямо на порозі, вона проковтнула цілий келих горя та жалю, нестерпних емоцій та почуттів, про які мала забути, ставши демоном. Але таке забути важко; кожного разу з’являвся відчай.

Хрип почувся вже поряд. Карро зупинилася перед відчиненими дверима зі старими залізними петлями та рудою іржею.

– Хто ти? – грізно загримів голос у пітьмі, потім тремтяча рука перемелює свічку та тримає її за самий край, щоб побачити, хто стоїть у темряві. Лише на мить Карро вдалося розглянути страшне бліде обличчя. Хвороба, як війна, руйнує все.

– Ніхто, – прошепотіла вона, зовсім не розуміючи, що їй робити далі.

– Правда? – перепитала людина, закривши свої білі очі та поклавши голову на жовту подушку. Залишилося тільки важке дихання, а людина, здається, зникла, лише хвороблива постать марила жовтіла на тому місці.

– Правда, – прошепотіла Карро. Ноги не тримали, їй хотілося впасти додолу, закрити долонями вуха і очі, стерти свій дух зі старої підлоги вологою ганчіркою.

– Давно ви хворієте? – запитання було гірке, сповнене безнадії та якось сподівання, що їй не доведеться йти з цими душами до пекла, нести маленькі сріблясті кульки в саме жерло пекла.

– Все життя, – хрипіла жінка, знову взявши до рук свічку і обережно підставляючи маленький вогник голодній темряві, в якій ховалася Карро. – І для чого ти тут, демон?

Карро мовчала кілька хвилин, вогник свічки мерехтів перед очима, підкреслюючи жовтуваті руки.

– Невже все життя проживши в муках і болю, я мушу йти до пекла? – у словах не було ні жалю, ні суму, ні злоби. Остання непохитною стіною оточила демона – всі вони відчувають лише гнів. Важкий гранітний гнів, що потрапив у безодню відчаю та розплати за гріхи. Карро тримала відповідь при собі, підтиснувши бліді тонкі губи. Серце розривалося від болю, якого їй не можна відчувати, і по руках пробігли мурахи.

– Пекло – це дуже страшно, – тихо вимовила Карро та різко обернулася, перевіривши, чи ніхто за нею не слідкує. – Не знаю, але ви можете молитися так, як ніколи не молилися у своєму житті. Сьогодні янголи чують усе.

Після цих слів мовчання затягнулося. Жінка почала молитися не відразу, кілька разів підносила свічку, хотіла роздивитися очі демона. Але цього не хотіла сама Карро. Час біг маленьким струмком по божевільному світу, перетворюючи його на щось ще більш божевільне. Нарешті молитва зірвалася з сухих губ і відразу покотилася по місту. Вона була дуже гучною, могла б закласти вуха демонам та змусити їх відступити, але Карро залишалася на місці, світла сила слів оминала її блідими лініями, ніби потік туману плинув кудись у безмежний простір людських проблем.

«Мені б уже почати бігти», – думала Карро, але хотіла переконатися, що янголи точно почують.

Така молитва не могла не привернути увагу янголів, а як тільки її зустрінуть тут, то сутички не обійти, – вона продовжувала стояти, дивлячись на жовті руки старої жінки, ім’я якої навіть не пригадувала, а слова розповзалися на букви та лінії. Карро не поворухнулася, коли липке повітря наповнилося їдким світлом, тільки опустила руки зі стиснутим до побіління пальців кинджалом. Долоні палили від холодного металу, здавалося, що вже капала чорна кров її демонічної суті.

– Скоро вас врятують, – прошепотіла Карро, заплющивши очі. Пітьма її поглинала, здавалося, що вона розчиняється. Наступний подих небес змушував опуститися на коліна та викинути кинджал; жінка також відчула зніяковіння, але протягнула свічку в темряву, віддала свій людський наказ «бери». А потім пролунали нові слова, які викликали у Карро ще більший жах. Жінка благала про порятунок не тільки своєї душі, а й її. Карро завмерла, кинджал таки випав із рук, з губ зірвалося щось подібне до зітхання та короткого безмовного плачу.

– Припиніть, прошу вас, припиніть. Моліться тільки за себе, – благала Карро і зірвалася з місця, зачепивши рукою кинджал. Тільки дороги назад не було: двері та вікна зникли, їх стерли святі слова. Будинок був оточений.

Жінка перестала молитись.

– Навіть демон заслуговує на прощення.

– Мені не потрібне прощення. Мені ніхто його не дасть, – Карро дивилась на жар однієї свічки і, не розуміючи чому, потягнулася до свічника, який простягала жінка. Її крижана долоня торкнулася шкіри Карро, і вона раптом пригадала один момент. Той розпливався перед очима, коли були лише свічки, чужий плач та холод.

Світло розлилося підгорілою карамеллю. Для Карро це було справжнім чудом, але коли світло торкнулося жовтої шкіри, свічник повністю опинився в руках Карро, а жінка повільно лягла на жовту від частого прання подушку та закрила очі.

Карро різко повернулася.

Поряд вже стояли янголи. Залишалося лише простягти руку та доторкнутися до леза меча. Троє янголів були озброєні мечами, на їхніх сталевих обладунках сяяли крупинки якогось небесного каменю. Щоб розгледіти їх детальніше, Карро прийшлося задрати підборіддя і більше не відчувати своїх ніг.