Читати книгу - "Вирок Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава сьома. 

Мій рейд до підземелля пройшов швидко та без будь-яких проблем. Забравши ще одного сірого куба з малою гомілковою кісткою всередині, я поплавав кілька годин у річці з мани монстрів і піднявся на поверхню, де на мене чекала Мірта, сидячи на кокпіті човна. Впевнившись, що підземелля лишилося неушкодженим, вона кивнула головою і ми рушили далі, на цей раз до міста Шама, останнє велике місто перед кордоном Західної Імперії. Задавши маршрут, котрий ми мали пройти за десять діб, на навігаційній мапі, я витягнув гримуар Рома та почав читати. 
Так почалися довгі повільні дні, де я намагався зрозуміти магію елемента часу високого кола, а Мірта… Точно не знаю, але вона постійно бігала по човну сюди туди, гризучи незнайому мені зелень у вигляді якихось фруктів. Я спочатку не звертав на це увагу, ад до поки не помітив якусь її нервовість через кілька діб. Та що ж відбувається? Я відклав у сторону книгу і оглянув дівчину уважно. 
Мірта схудла. Це було помітно навіть крізь одяг. Я витягнув пігулку відновлення і простягнув їй. 
    ⁃    Випий, здається, ти захворіла. 
Вона похитала головою з боку в бік. 
    ⁃    Ні, пане Аней. Я просто… голодна. 
    ⁃    Що, вибач? - здається, відправити її на закупівлю одну теж було поганою ідеєю. 
    ⁃    Я… голодна…
    ⁃    Покажи-но, що ти, в біса, купила з провізії. 
Мірта витягла зі сховища кілька великих ящиків фруктів. Я трішки зачекав, можливо, буде ще чого. 
    ⁃    І це все? 
    ⁃    Так, пане Анею. 
    ⁃    Можеш мені пояснити хід своїх думок, або причину, чому ти купила оце замість їжі?
    ⁃    Я… я не вмію готувати! 
Ну ще б принцеса вміла, на таке я і не розраховував. 
    ⁃    А скупити готову їжу в ресторанах тобі твоя віра не дозволила?
Дідько, та в неї з очей зараз потече. Ну чому мені так не щастить? 
    ⁃    Гаразд, - вирішив я її заспокоїти і спрямував човна до найближчого лісу - зараз навчу тебе як готувати смачне мʼясо. Ти ж хочеш мʼяса? 
    ⁃    Так, пане Аней, дуже хочу! 
    ⁃    Якою магією ти володієш? 
    ⁃    Елементи води та вітру…
    ⁃    Ну, то вполювати звіра не стане тобі проблемою. 
    ⁃    Вибачте, вполювати? 
    ⁃    Щоб мʼясо смажити, його спочатку треба вполювати. Ну, або купити, як є можливість. Це істина, запамʼятай її назавжди! 
Різноманітного звіра у лісі було немало, та навіть так ми майже годину витратили, доки Мірта змогла влучити в одного з них крижаною стрілою. Ми б ще довше бігали тим лісом, аби я не підправив траєкторії стріли та звірятка аурою. Ну, щоб вони зустрілися у якійсь точці нарешті. Я підняв здобич за вуха - звіря з сірою шерстю, довгими задніми та короткими передніми лапами важило кілограмів десять і було травоїдним, на що вказувала форма зубів. 
    ⁃    Молодець! Найлегшу частину ти виконала, а тепер здобич потрібно оббілувати. 
Я протягнув їй кинджала, котрий зблідла Мірта тримала обома руками поперед себе. Вона дивилася на кров, що рясно витікала з діри у животі звіра і тихенько зеленіла. Ось-ось знудить, вирішив я. 
    ⁃    Що, вперше вбила звіра? 
Вона кивнула, та побігла до дерева, де її зігнуло навпіл. 
    ⁃    Ти як там? Усе гаразд? 
Мірта не розгинаючись помахала рукою. 
    ⁃    Пане Аней! Я вже не голодна! 
    ⁃    Он воно як… То я голодний. Приготуй мені цього звіра. 
Червона стрічка на моїй кисті стала теплою. Ти диви, працює контракт… Мірта, яку кидало з боку в бік мов човна хвилями, на кволих ногах сунула до мене. 
    ⁃    Па… пане ик! Аней… Ви сама ик! жорстока людина з тих ик!  кого я зустрічала! 
    ⁃    Повір, ти ще дякувати будеш…
Дівчина підібрала з землі кинджал і підійшла до тушки, що лежала біля мене. Присівши, тицьнула разів зо два у неї лезом. Випадок, здається, був безнадійним. 
    ⁃    Ох, нещастячко, дивись сюди. 
Я обрізав гілку на дереві, лишивши кількадесят сантиметрів від стовбура і загострив край. Потім насадив на вістря тушу попід коліна, та обрізав шкіру колом трохи нижче. Зробивши надріз від коліна до коліна, одним вправним рухом зняв шкіру мов панчоху до самої голови. Та коли справа дійшла до тельбухів, дівчина знову зігнулася навпіл і побігла під дерево. Довелося завершити усе наодинці. Можна було просто смажити на вугіллі, та я не шукав простих шляхів, і витягнув зі сховища алхімічного казана. 
    ⁃    Це ж казан для алхімії високого класу! Пане Аней, що ви робите? 
    ⁃    Як що, готую, замість тебе. Ти краще дивись уважно, а не пащекуй. 
Я активував магію другого кола і створив закляття вогняної стіни, зробивши його якомога меншим і встановив казан розігріватися. 
    ⁃    Приготування смачної їжі, Мірта, анітрохи не легше за алхімію. А смачна їжа може бути навіть кориснішою за деякі пігулки…
Я витягнув овочі та коробку зі спеціями, котру ще Мія в Атуні мені складала, і швидко нарізав мʼясо невеличкими шматками, лишивши  кістки. Поклавши трішки масла, почав обсмажування мʼяса з усіх боків. 
    ⁃    Мені, наприклад, як Богу Війни, можна вже взагалі не їсти звичайну їжу, але я іноді роблю це. Знаєш чому? 
    ⁃    Щоб не втратити людяність? Адже лишивши звички простих людей…
    ⁃    Аха-ха-ха-ха! Дивна теорія, і має право на існування, але ні. Для насолоди. Просто заради неї… Я якось прожив на глибоких рівнях підземелля два з половиною роки без їжі, то повір - будь які проблеми перестають існувати, коли ти вгризаєшся зубами в шмат смачного мʼяса. 
Лезами аури я очистив овочі, порізав на кубики та обсмажив їх на вогні, щоб вони стали мʼякими. Коли мʼясо узялося золотою скоринкою, висипав до нього підсмажені овочі та спеції. Потім залив водою, і трішки подумавши добавив чверть пляшки легкого алкоголю. Коли страва закипіла, підняв казана вище над вогнем і лишив тушкуватися. 
    ⁃    Вам же, магам, їжа набагато важливіша, аніж воїнам високого рівня. 
    ⁃    Я це розумію, пане Аней. Ви не за просто так дали мені цей урок. Ви ж маєте ще готові страви у своєму сховищі. 
    ⁃    Так, маю…
    ⁃    Ви цим кажете мені, що до того, як бути корисною вам, маю спочатку навчитися піклуватися за себе, щоб не бути хочаб тягарем. 
    ⁃    Я б сформулював це мʼякше, але в цілому ти вірно сказала. 
Дівчина схилилася. 
    ⁃    Вибачте, що заважаю вам! 
    ⁃    Та перестань ти… Взамін я маю гарного корабля, а ти, скажімо… бонус до нього. 
З казана потягло смачненьким. 
    ⁃    Пане Аней, здається, воно вже готове…
Дівчина потяглася туди рукою, я бачив, як затремтіли її ніздрі і вона сковтнула слину. 
    ⁃    Циц, - я ляснув по її руці - рано ще! 
    ⁃    Рано? Але воно пахне як…
    ⁃    Зачекай, це лише початок. Краще спостерігай наступну годину, як змінюється і квітне цей аромат. І от коли зміни завершаться - тоді, вважай, мʼясо готове. Зрозуміла? 
Мірта мовчки кивнула, не відриваючи погляд від казана. Я спробував з нею розмовляти, та вона відповіла коротко, адже уся її увага була прикута до мʼяса, що повільно тушкувалося. 
    ⁃    Готово! - я витягнув дві глибокі миски і наповнив їх до країв. 
    ⁃    Нарешті! - дівчина хотіла вхопити одну з них, та я спритно прибрав руку. 
    ⁃    Гаряче ж, дурепа! Охолоди трішки спочатку! 
Коли ми завершили вечерю, було вже зовсім темно. Я розлив тушковане мʼясо з казана по горщикам і посунув їх до Мірти. 
    ⁃    Сховай, доки не охололо…
    ⁃    Дякую, пане Аней! Це найкраще мʼясо, що я їла за своє життя! 
Та ще б. Аби мені довелося гризти зелені фрукти тиждень, то я будь яку горілу підошву найкращим мʼясом називав би… Це була перша ніч за кілька днів, коли вона спала і перестала мені заважати, бігаючи човном сюди-туди. 
Так, я знову читав праці Рома, а саме про субʼєктивність сприйняття часу. Тобто, чи зупиняв я час, наприклад, використовуючи закляття сталого часу, чи навпаки, прискорював лише себе у зоні дії закляття настільки, що усі інші обʼєкти здавалися мені зупиненими? Але ж ні, при закляті прискорення четвертого кола я чітко бачив, як пришвидшуюсь лише я… Або ж це лише наслідок використання різних рівнів магії, а принцип той самий? 
Мені постійно здавалося, що відповідь десь поруч і я ось-ось маю її зрозуміти, десь поруч… То чому ж, дідько його забирай, я не можу того зробити? Зона дії закляття сталого часу… Зона дії то вже категорія простору. Загалом, я вже кілька тижнів розмірковував, як поєднати ці дві категорії в одну. Аби я виказав таку ідею у якісь магічній башті, то мене б живцем спалили за таку єресь, але своїми думками я, на щастя, ні з ким ділитися не збирався. 
Простір. То категорія, яку легко описати трьома вимірами: висотою, довжиною та шириною. А усі обʼєкти, розташовані у ньому, можна  відобразити за допомогою координат. Якщо перемістити якийсь із обʼєктів на довільну відстань, то це займе якийсь час, адже фізично неможливо зробити то миттєво, інакше усі обʼєкти існували б одночасно і скрізь.  Одночасно і скрізь, виходить… Якщо так, то що буде, якщо змінити один чи два виміри простору, котрі вже знаходяться під впливом зміненого часу? 
Чорт забирай! Я витягнув зі свого сховища ескіз магічної печаті, котру замалював після бою з хрустом у підземеллі. Воно, то точно воно… Оці всі малі магічні печаті по периметрах великого кола то і є опис змін координат у просторі, а саме великі кола то спинений час та змінений простір! Як то я раніше цього не помітив?! Тобто, телепортація і справді відбувається не миттєво, як усі вважали, а дуже швидко у скривленому просторі із зупиненим часом! Саме тому сторонньому спостерігачу вважається миттєвість! Так, це були лише маленькі уривки з теорії, яку я щойно почав розуміти, але розпочати навіть з цього - це все ж розпочати. 
На обрії зʼявилося місто Шама, і я прибрав гримуари та папери, що у безладі були розкидані навколо мене. 
    ⁃    Зачекай мене тут, я швидко! - гукнув я до Мірти і пішов до міста просто небом. 
Цього разу мав зробити усе гучно, щоб усе місто помітило, тому анітрохи не стримував себе. Я зависнув у небі прямісінько над храмом, коли побачив кількох церковників, що спостерігали за моїми діями зі сторони. 
    ⁃    Не лише зупиняти не будете, а навіть нічого і не скажете? - звернувся я до них. 
Я зневажав людей, що не відстоювали свої інтереси. Навіть якщо то були злодії у моїй системі моральних координат. Адже вони точно знали, що після руйнування вівтаря, часу у них буде обмаль. 
    ⁃    Ви лише вітерець, шановний. Вітерець хоча й має силу ламати стару, як я, солому, та сам розбивається об тіло Бога на маленькі протяги у його волоссі. 
    ⁃    Дідько, старий, що ти верзеш? Ваші боги то лише два шахрая, що живуть за рахунок краденої сили. А хочеш побачити справжню кров Бога? 
Я почав відпускати униз ману Бога краплю за краплею. Першою ж зруйнував дах, друга та третя знищили усе всередині, а після пʼятої вибухнув вівтар, викинувши промінь сили для Білих Близнюків у небо поряд зі мною. Сьогодні я встиг роздивитися, як він увійшов у розлом простору високо нагорі, та зник. Можливо, то буде мені підказкою місцезнаходження псевдо божків, адже фізично на континенті вони не були присутні. 
Одразу після вибуху вівтаря церковники почали повільно перетворюватися на старих дідів. Вони з сумом мовчки дивилися один на одного та обмацували зморшки на своїх руках покрученими пальцями.  
    ⁃    І це все, на що ви здатні, шановний? Ви мов та жаба, що живе в глибокій  діжці… Чи Бог той, кому пустили кров? І чи можна пустити кров Богу?
    ⁃    Ти вже цього не побачиш, старий! 
    ⁃    Знаю, знаю… шановний. 
Церковники розвернулися і повільно пішли вулицею. Кілька містян підхопили їх попід руки, допомагаючи стояти на кволих ногах. Я бачив мовчазні злі погляди з натовпу унизу. Деякі гарячі голови з числа містян навіть спробували атакувати мене через  зруйнований храм, та я швидко охолодив їх мізки, приклавши аурою об бруківку. Ну що ж, гадаю, така моя зухвалість запамʼятається усім у цьому місті. Я підсилив голос і прокричав на усе місто:
    ⁃    Жителі Шама! Якщо храм Білих Близнюків буде відновлено, я зітру у пил ваше місто з усіма жителями! 
Кілька секунд я не рухався, наче чекаючи на відповідь, якої бути не могло, та зрештою пішов назад до човна. 
    ⁃    Що далі, пане Аней? - запитала мене Мірта тільки-но я ступив на кокпіт. 
    ⁃    Далі у нас підземелля, і Західна Імперія. 
    ⁃    Ви впевнені, що усі будуть шукати вас там? 
    ⁃    Так, деякий час. Це дасть мені змогу непомітно повернутися у Матан. 
    ⁃    Пропоную вибрати одне з великих міст у Західній Імперії, і увійти туди як Бог Війни Аней та принцеса Північної Імперії Мірта. А от вийти за кілька днів вже іншими людьми. Адже обдурити прилади сканування аури для вас не стане проблемою? 
    ⁃    В цілому ні…
    ⁃    Повертатися у Льготе через Північну Імперію теж не варто. Гадаю, краще буде спуститися Західною Імперією на північ, - вона змінила масштабування на навігаційній мапі і показала пальцем маршрут - і вже там малими королівствами та князівствами пройти. 
    ⁃    Навіщо так ускладнювати? Так шлях стане чи не удвічі довшим. 
    ⁃    Пане Аней, ваш портрет на кожній брамі Імперії висить, чи ви хочете вбивати усіх, хто вас упізнає? 
В її словах була правда. І як би мені не хотілося повернутися якомога швидше, до цієї думки Мірти варто було прислухатися. 
    ⁃    Також нам треба буде змінити транспорт. Ніяких човнів чи чогось подібного. Має бути щось непримітне, що загубиться серед інших. 
Я кивнув, про це і сам думав. Обговорення маршруту зайняло увесь час до підземелля. Вимушений був визнати, що знання з географії континенту у Мірти були відмінні, вона граючись пояснювала мені усі торгівельні, виробничі та соціальні аспекти взаємодії як між окремими містами чи малими королівствами, так і між імперіями. Вперше за довгий час я побачив з неї користь. 
З підземелля я виніс лише ще одне ребро, сховане у камʼяному кубі. Кількагодинна ванна у мані монстрів була приємним бонусом, котрий дозволив мені повністю стабілізувати нижню ступінь Бога Війни. Мірта ж проконтролювала чи не порушив я контакт, і ми направили човна до кордону. Щоб ні в кого не виникло сумнівів, я розповсюдив свою ауру на багато кілометрів навкруги, чим відігнав подалі від себе прикордонні патрулі не лише Північної Імперії, але й Західної. 
З висоти польоту човна взагалі неможливо було зрозуміти, що ми перетнули кордон, адже під нами так само були нудні ландшафти полів, степів та невисоких пагорбів вкритих лісами. Так, я розумів, що саме це, та мʼякий клімат і є запорукою відмінних врожаїв, та й загалом продовольчої безпеки для густонаселених імперій, але дивитись на це згори було нудно. Я хотів спрямувати човна до найближчого від кордону міста, але Мірта вперто тицяла пальцем у Ропто, яке було значно далі вглиб Західної Імперії. 
    ⁃    Мірта! Сім діб! Це нам ще плюс сім діб до нього летіти! 
    ⁃    Пане Аней, у Крулмі, куди ви хочете, пʼятдесят тисяч населення, там навіть голку не сховати, не кажучи за Бога Війни та принцесу Імперії! Ропто ж величезний, десять мільйонів людей, і це не враховуючи трудових мігрантів з навколишніх земель. Та там сліди самого чорта ніхто не знайде! 
    ⁃    Але ж сім діб…
Вона пирснула і спустилася у кают компанію, мовляв, ти головний - роби що хочеш, але я попереджала! Біс із ним, я вказав Ропто на мапі. У відповідь за це, знайшов усі книги з елементами води та повітря з четвертого по шосте коло у своєму сховищі і змусив її вивчати. Цілком закономірно вона заперечувала, що сама має лише три кола, але я наполіг, довівши що то є її тимчасовим недоліком.