Читати книгу - "Той, кого я чекаю, Andriana"

– У мене таке враження, що ти стежиш за мною, – пожартувала вона, хоча в її голосі була частка серйозності.

Він засміявся. – Якби я це робив, то ти б про це не знала.

Ця відповідь була загадковою, але в той же час його усмішка була щирою.

Після тієї зустрічі Елісон почала помічати Зоріана частіше. Він з’являвся в її полі зору випадково: то біля магазину, то на вулиці, то просто проходив повз її дім.

Одного разу вони знову зустрілися біля саду. – Ти завжди так серйозно виглядаєш? – запитала вона.

– Мабуть, це частина мого характеру, – відповів він, трохи усміхнувшись. – Але ти також виглядаєш загадковою.

– Можливо, – погодилася вона.

Розмова тривала недовго, але Елісон відчувала, що між ними з’являється якась невидима нитка. Їй хотілося дізнатися більше про цього хлопця, але вона боялася, що це може призвести до чогось, чого вона ще не готова зрозуміти.

Зоріан, в свою чергу, відчував щось незвичне кожного разу, коли бачив її. Він не міг пояснити, чому йому так хочеться бути поруч, чому ці короткі розмови заповнюють його день більше, ніж будь-що інше. Щось у її погляді і тій легкій загадковості притягувало його. Він не знав, куди це все веде, але не міг перестати думати про неї.