BooksUkraine.com » 📖 Сучасний любовний роман » Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк 📚 - Українською

Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк"

61
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Фортуна на всю котушку" автора Ірен Кларк. Жанр книги: 📖 Сучасний любовний роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 56
Перейти на сторінку:
3

Єва

 

Кілька тижнів потому я жила собі тихо-мирно, як і планувала. Робота, вихідні в батьків, спокій, гармонія, ніяких драм. Сергія я офіційно викреслила зі свого життя, на радість родині (брат навіть обіцяв поставити мені пам’ятник за таку мудрість). А Ліза… Ну, Ліза як Ліза – після нашого останнього «пригодницького вечора» вона зникла десь у столиці, позичивши у мене гроші та залишивши обіцянку повернути їх… коли-небудь.

 

Загалом, усе йшло чудово.

 

До того моменту, поки вона не повернулася.

 

І я, як остання наївна душа, дозволила їй знову втягнути мене у черговий бардак. Я навіть не помітила, як погодилася покинути затишний дім, стабільну роботу й вирушити в цю кляту глушину. А тепер сиджу в чужому будинку. В цілковитій тиші.

 

І дивлюся на труп свого колишнього чоловіка.

 

І все б нічого (ну, як «нічого» – відносно, звісно), але є одна маленька деталь…

 

Я вся у його крові.

 

І абсолютно нічого не пам’ятаю.

 

О, ну чудово! Це просто ідеальний розвиток подій для жінки, яка нещодавно розлучилася! Уявляю заголовки в новинах: «Помста екс-дружини: вона сказала, що відріже йому голову – і таки відрізала!»

 

І де, чорт забирай, Ліза?!

 

Мені страшно. Дуже страшно. А ще я поняття не маю, що тепер робити.

 

Я глянула на труп (ніколи не думала, що скажу цю фразу всерйоз) і зітхнула.

 

— Ну, Лізко… Я тобі влаштую! — погрозила кулаком у порожнечу. — Буде тобі спадщина по повній програмі!

 

Здається, тут варто все пояснити?

 

За два дні до цього…

 

Поверніть ліворуч!» – несамовито верещав мій навігатор.

 

– Та заткнися ти вже! – розлютилася я. Це було третє «ліворуч» за останні двадцять хвилин. Проблема в тому, що повертати просто нікуди! Ліворуч – густий ліс, суцільна стіна дерев. Хіба що я раптово відкрию в собі талант водіння бульдозера.

 

Знаєте той момент, коли погоджуєшся на щось, чого зовсім не хочеш, просто щоб не образити іншу людину? А потім ця зараза нахабно цим користується? Я знаю!

 

Останні півтори години я методично проклинала свою невміння сказати «ні». За яким бісом я поперлася в цю Тмутаракань? І все б нічого, якби не одна маленька деталь: бензин ось-ось закінчиться. Ну, як «ось-ось»… він уже закінчився. Машина сіпнулася й померла на місці, видавши останній зітхальний звук, як герой мексиканського серіалу.

 

– Зашибісь, – констатувала я, стукнувши по керму. – Ну і що тепер?

 

Питання було риторичним, бо відповідати на нього не було кому. Хіба що моєму навігатору, але він, мабуть, теж усвідомив масштаби катастрофи й прикинувся мертвим.

 

– Лізко, якщо я до тебе доберуся, ти не просто отримаєш цей будинок у спадок, ти в ньому й залишишся! – пробурмотіла я, хапаючи телефон. – Ну, чудово! Навіть мережі немає в цьому забутому Богом місці!

 

Я нервово відкинула телефон і озирнулася. Надворі вже сутінки. З одного боку – ліс, з іншого – безкрає поле, де могла ховатися будь-яка нечисть: від голодного кабана до місцевого маніяка на ім’я дядя Коля.

 

Я відчинила двері, зібралася вийти, але… подивилася на свої шикарні туфлі від Valentino. Дванадцятисантиметровий підбор навряд чи переживе цю прогулянку по сільському бездоріжжю.

 

– Геніально, просто геніально, – зітхнула я, ховаючи ноги назад у салон.

 

Поки не стемніло остаточно, в мені ще жевріла надія. А потім на горизонті з’явилося світло фар. І тут нормальна людина, можливо, злякалася б. Але не я! Я вже пройшла всі стадії прийняття і тепер просто раділа будь-якому розвитку подій. Навіть якщо це банда викрадачів органів – ну хоч компанія буде.

 

Я вискочила з машини й почала махати руками. Поряд зі мною зупинилися старенькі «Жигулі». За кермом – мужичок років сімдесяти, добряче посивілий, але з хитринкою в очах.

 

– Ти як тут опинилася? – здивувався він.

 

– Доброго вечора! – бадьоро привіталася я.

 

– Доброго… – оглянув він мене. – Проблеми?

 

– Та так, дрібничка. Їхала в «Боголюбове», але бензин вирішив, що йому з мене вистачить. Ну і мережі нема, – розвела я руками.

 

– З мережею у нас завжди так, – чоловік похитав головою. – Але чого ж ти сюди поїхала?

 

– Навігатор так сказав!

 

– От біда з цими штуками! – засміявся він. – Тобі пощастило, що я вирішив скоротити дорогу. Сюди майже ніхто не їздить.

 

– Доля прихильна до мене… – пробурмотіла я.

 

– Виходить, що так. А бензин у мене якраз є – щойно купив каністру. Ти просто везунчик!

 

«Ой, не кажіть!» – подумала я, поки він діставав каністру.

 

Я намагалася допомогти, але він лише відмахнувся й почав заливати паливо сам, паралельно розповідаючи про сільське життя.

 

– А до кого ти їдеш?

 

– Чесно? – я зітхнула. – Поки не знаю. Подруга отримала у спадок будинок. Попросила допомогти оцінити його.

 

Дід присвиснув.

 

– Оце так співпадіння!

 

– Що, спадок виявився проклятим? – саркастично запитала я.

 

Чоловік не відповів. Лише глянув на мене так, ніби я вгадала.

 

І ось тут я нарешті почала трохи хвилюватися…

 

– Це Петровича будинок? – чоловік примружився, ніби зараз розгадає світову змову.

 

– Чесно? Не знаю.

 

– А адреса яка?

 

– Садова, 5.

 

Дід присвиснув.

 

– Ну точно, Петровича. У нас тільки він помер недавно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 6 7 8 ... 56
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк"
Біографії Блог