Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

У Академії не було канікул. Були "періоди переоцінки практичного навантаження в умовах нестабільної мани". Тобто всі бігали ще більше, але з ширшими очима.

Лін саме розподіляла інгредієнти по банках у лавці, коли надійшло офіційне оголошення, підписане синім чорнилом з характерним розчерком професора Рендала (який зазвичай використовував його лише тоді, коли щось мало злетіти у повітря).

ОГОЛОШЕННЯ:
У зв'язку з досягненням критичної фази дослідження "Природні потоки мани та можливості штучної регенерації", факультет Мани і Трансформацій спільно з представниками Ради Практиків проводить демонстрацію/експеримент.
Участь беруть: професори Рендал, Сайрус, Тіллі, а також студенти старших курсів (добровольці або жертви — не уточнюється).

Дата: Через 2 дні
Локація: Вежа мани №3
З глядачів дозволено лише відмінникам або тим, хто підписав відмову від відповідальності.

Лін, звісно, підписала.

— Ти навіть не прочитала, що там, — зітхнула Діна.
— Якщо я вмру, то з розумінням причин. Якщо виживу — з новими знаннями.
— Або з новими шрамами.
— Стильні шрами — це взагалі частина академічної моди.

Вежа №3 була стара, потріскана, і за легендами один раз телепортувала саму себе на два метри лівіше, коли хтось сказав у ній слово "каша".
Але сьогодні її обгородили блискучими пульсуючими рунами, а студенти у мантичних халатах розставляли навколо кристали стабілізації. У центрі — гігантська прозора сфера, наповнена блакитною м’якою мана-текучкою, яка вібрувала, мов живе серце.

— Все виглядає… майже професійно, — прошепотіла Лін.
— Це найстрашніше, — буркнула Діна.

Професор Рендал вийшов уперед, відкашлявся, випадково активував закляття освітлення (двічі), і почав пояснювати:

— Ми збираємось штучно викликати колапс і відновлення локального манапотоку, симулюючи “малу повінь”. Безпечно, звісно. Абсолютно. У нас є план.
— У вас завжди є план, — буркнула Лін. — Просто він зазвичай горить.

Рендал тим часом усміхнувся ще ширше.

— Головна ідея — перевірити, чи можна направити нестабільну ману в обмежену схему й створити умовно постійний джерело живлення. Для прикладу: мана-реактор.
— Звісно, — прошепотіла Лін, — що може піти не так?

Вона вже знала відповідь, коли сфера зманеврувала з кольору “блакитна мана” у “фіолетовий гнів з блискавками”.
А потім — тріщина. І ще одна.

Потік мани виплеснувся з центру конструкції, ніби це була воронка з надлишком енергії. Руїни тремтіли. Руни блимали. Один зі старших студентів, хлопець на ім’я Леві, кричав:

— Тримай котушку! Вона тікає!
— Вона не має ніг! — відповіла дівчина з червоним волоссям.
— Саме тому вона небезпечна!

І тоді — вибух. Але не як звичайно. Цей був тихим. Занадто тихим. Лін відчула, як простір загустів. Наче повітря стало желе. І потім — поштовх.
Не назовні. Усередину.

Вона впала на коліна.

І в ту ж мить… вежа завмерла. Кожен звук зник. Все застигло. Навіть мана в повітрі, наче хтось натиснув на паузу.

А потім, у кутку зали, під старим годинником, щось клацнуло. І відкрився люк.

Із темряви виступила постать — професорка Етель.

Вона глянула прямо на Лін і кивнула:

— Годинник спрацював. Пора йти.