Читати книгу - "Шість головоломок для дона Ісидро Пароді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
О дванадцятій я дав знати, що захворів, — і в редакцію, і в Санітарне управління. А тоді зайшов мій сусід, комівояжер із Бранкато; він, по суті, силою затягнув до себе — скуштувати тальяринади[54]. Я щиро вам скажу, поклавши руку на серце: від цих спагеті мені навіть полегшало. Мій приятель, чоловік із досвідом, побачивши, в якому я стані, відкоркував пляшку мускатного вина. Одначе мені було не до розмов, тому я сказав, що валюся з ніг від утоми — і повернувся до себе. Цілий день я не виходив з помешкання. Проте я не збирався все своє життя провести за зачиненими дверима. До того ж мене тривожили нещодавні події на віллі, а тому я попросив консьєржку принести мені газету «Новини». Навіть не зазираючи на спортивну сторінку, я відразу зосередився на кримінальній хроніці та моментально побачив фотографії з місця трагедії: о нуль годин двадцять три хвилини, сьогодні вночі, у доктора Ібнхальдуна на віллі «Массіні» сталася пожежа. Попри бездоганну роботу пожежників, будівля згоріла вщент; загинув господар, ключовий представник громади вихідців із Лівану, один із піонерів імпорту лінолеуму в нашу країну, людина великих заслуг. Я нажахано заціпенів. Баудіццоне[55], який веде свою рубрику вкрай безголово, знову зробив кілька помилок; наприклад, він ані словом не обмовився про те, що на віллі проводилася релігійна церемонія, натомість вказав, що того вечора там зібралися друзи, аби зачитати якісь документи і переобрати керівництво громади. Незадовго до нещастя віллу залишили сеньйори Джаліл, Юсуф та Ібрагім. Вони дали свідчення, що до двадцять четвертої години провадили дружні розмови з господарем; його розум був, як завжди, світлим, а розмірковування — блискучими, він не передчував наближення трагедії, яка обірвала його життя і перетворила на попіл шедевр архітектури, традиційної для західного району столиці. Причини грандіозної пожежі розслідуються.
Я ніколи не уникав роботи, але, починаючи з цього дня, більше не повертався ні до редакції газети, ні до Санітарного управління; геть занепавши духом. Через два дні до мене навідався дуже ввічливий сеньйор: нібито для того, щоб обговорити мою участь у придбанні швабр та мітел для прибирання на вулиці Букареллі; потім раптом змінив тему і заговорив про іноземні громади, причому особливо його цікавила сирійсько-ліванська. Прощаючись, він не дуже переконливо пообіцяв, що зайде ще раз. Але більше не повернувся. Зате на розі будинку з’явився суб’єкт, який таємно стежить за мною. Я знаю, що ви — той, кого не зіб’є з пантелику ані жодна поліція, ані хто інший. Урятуйте мене, доне Ісидро, бо я у відчаї!
— Я не віщун і не вмію розгадувати головоломки. Але тобі не відмовлю. Проте — за однієї умови: пообіцяй-но мені, що будеш у всьому мене слухатися.
— Як скажете, доне Ісидро.
— Чудово. Отже, почнемо. Ану, назви всі знаки Зодіаку по порядку.
— Овен, Бик, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби…
— А тепер — навпаки.
Молінарі зблід і пробурмотів:
— Нево, Киб…
— Що за цирк ти влаштовуєш? Я тобі наказав змінити порядок і назвати знаки водночас навспак і впереміж.
— Змінити порядок? Ви мене не зрозуміли, доне Ісидро, це неможливо.
— Та невже? Давай називай: перший, останній, передостанній…
Молінарі, холонучи від жаху, підкорився. Потім дуже обережно роззирнувся навсібіч.
— Ну, я сподіваюся, що тепер ти викинеш із голови всілякі дурниці та повернешся у свою газету. І не переймайся ти так.
Не сказавши ні слова, заспокоєний і вражений Молінарі залишив тюрму. Зовні на нього чекав незнайомець.
2.
За тиждень Молінарі зрозумів, що не може відкладати візит у виправну тюрму. Насправді йому було трохи ніяково перед Пароді, адже той розкусив його, зрозумівши, наскільки він довірливий при всій своїй самовпевненості. Щоби такий сучасний чоловік, як він, та дозволив задурити собі голову якимось фанатикам-чужинцям! Візити ввічливого сеньйора стали дедалі частішими та доволі зловісними: тепер він говорив не лише про ліванців, а й про друзів із Лівану. Його репліки збагачувалися новими темами: наприклад, сеньйор згадував про заборону тортур 1813 року, про переваги електричних острог, що їх нещодавно відділ розслідувань імпортував із Бремена і т. д.
Одного дощового ранку Молінарі знову подався на вулицю Умберто Першого, дочекався автобуса і сів у нього. Коли він вийшов коло Палермо, за ним поквапився незнайомець; цим разом той не мав чорних вусів, зате мав невелику світлу бороду…
Пароді, як завжди, зустрів його прохолодно; здавалося, він намагається уникнути розмови про віллу «Массіні»; натомість він заговорив на свою улюблену тему, а саме: як багато може досягнути той, хто по-справжньому опанував картярство. Пароді згадав Лінсе Ріваролу, якого огріли стільцем по голові в ту ж таки мить, коли він витягнув зі сховку в рукаві другого пікового туза. І щоби проілюструвати історію, яку власне розповів, Пароді витягнув із шухляди заяложену колоду карт, наказав Молінарі перетасувати їх і розкласти на столі мастю донизу. Відтак промовив:
— Мій друже, сеньйоре, ви в нас справжній чаклун… Дайте-но нещасному старому червову четвірку.
Молінарі пробурмотів:
— Я ніколи не казав, що я чаклун, сеньйоре… Ви ж знаєте, я назавжди порвав із тими фанатиками.
— І з фанатиками порвав, ще й колоду перетасував… Дайте-но мені, сеньйоре, червову четвірку, та якомога швидше! Не треба боятися, вона сама прийде тобі до рук.
Молінарі невпевнено простягнув руку, взяв якусь карту і віддав її Пароді. Той глянув і сказав:
— Ти просто диявол, а не людина! Тепер давай мені пікового валета.
Молінарі взяв другу карту і передав її Пароді.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді», після закриття браузера.