Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Сонце тільки-но починало золотити старі віконні рами, коли батько зібрав усіх за дерев’яним столом. На кухні пахло вівсянкою й ще теплим хлібом, але атмосфера була важка, мов перед бурею.

— Слухайте всі, — промовив він, знизивши голос, але не зменшуючи напруження. — У нас серйозні новини. Лоліта... ти скоро поїдеш із нами. Познайомишся з майбутнім чоловіком.

Мати знизала плечима, ніби це було найзвичніше в світі. Молодші мовчали — хтось із зацікавленням, хтось зі страхом.

— Що? — Лоліта втиснулася в спинку стільця. — Але... хто він? Я його знаю?

— Це достойна родина, — ухилився батько від відповіді. — У тебе буде гарне життя. Краще, ніж тут.

— Але ж я… я не хочу! — голос її здригнувся, очі наповнились слізьми. — Я навіть не знаю, хто він! Я мріяла про інше... я хотіла вступити до університету, я хотіла… кохати!

— Кохання — не головне, — холодно мовила мати. — Ти ще подякуєш нам, коли побачиш, у який дім потрапиш.

— Це не вибір... це як вирок! — прошепотіла Лоліта, ковтаючи сльози.

Вона вибігла на ґанок, притисла долоні до обличчя, намагаючись не зламатися. Її серце билося, мов загнане пташеня в клітці.

За нею тихенько вийшла Марія — її молодша сестра. Вона сіла поруч і обійняла її міцно.

— Ти не сама, Лолітко. Я знаю, як це боляче. Але я з тобою.
Що б не сталося — я не дозволю, щоб тебе зламали. Ми щось вигадаємо… разом.

Лоліта схлипнула, стискаючи сестру в обіймах.

— Я боюся. Дуже.

— І я. Але ти сильна. І в тебе добре серце. Вони можуть вирішити за тебе — але не змусять тебе стати чужою. Ти завжди будеш собою.

Десь у глибині душі Лоліти вперше зародилось бунтівне відчуття: вона не готова здаватися. Навіть якщо все навколо — проти її волі.