Читати книгу - "Віддзеркалення душі, Ліліт Вайсс"

Рейнар не міг позбутися відчуття, що цілий світ змінився навколо нього. Те, що тільки-но було порожнім і темним, тепер мало свої обриси, тіні і контури. Між його кроками, що торкались незнайомої землі, то й там виникали неясні образи, які на мить здавались знайомими, але при цьому відчуття чужорідності було таким сильним, що він не міг вловити, чи насправді це його спогади, чи лише його свідомість створювала ілюзії.

Тінь, яку він бачив раніше, тепер здалася йому просто привидом, частиною цієї величезної і невідомої темряви, що поглинала його. Він ще не зрозумів, чи була вона реальною, чи лише плодом його розуму. Але її слова про «інших» не виходили з його голови. Хто вони? І чому його подорож пов’язана з ними?

Рейнар зробив кілька кроків вперед. З кожним кроком його оточення ставало більш виразним. Це вже не була просто темрява, а місце, де присутні були сліди давно минулого. Далеко в темряві з’явився м’який відблиск світла, що привертав його увагу. Кроки ставали швидшими, ноги тягнулися до цього світла, наче воно було обіцяною надією, джерелом правди.

Якщо раніше він сумнівався в реальності цього світу, то тепер він розумів, що не може далі просто стояти на місці. Йому потрібно було знайти шлях. Шлях до себе, шлях до відповіді на питання, що виникали в його голові. Але перше, що він відчув, — цей світ вже не був спокійним. Щось тискало його зсередини. Якась сила чи, можливо, жах, який жив у його спогадах.

Він відчув себе знову зневіреним. Якби він лише міг залишити все це позаду. Якби він міг повернутися до свого минулого, коли все було зрозумілим і легким. Коли в його світі була єдина непорушна істина — він і вона, разом. Але тепер… тепер його весь світ був зруйнований. І з кожним його кроком ця руйнація здавалась все більш глибокою.

Рейнар зробив глибокий вдих і, зібравшись з силами, рушив до світла. Він зрозумів: чим більше він шукає відповіді, тим більше це світло тягне його до себе. Він підійшов ближче і побачив, що це не просто світло. Це був портал, навколо якого зібралися м’які спалахи енергії, подібні до пульсацій серця.

Він потягнувся до нього, і в наступну мить відчув, як потужна хвиля магії захопила його, відправивши в нову частину цього світу.

Коли він відкрив очі, він опинився в іншому місці. Це було схоже на великий зал, де з кожним кроком його відчуття змішувались між реальністю та ілюзією. Він не міг зрозуміти, чи це частина того, що вже бачив, чи це новий вимір, в який він був занурений.

— Вітаю, — почув він голос позаду себе. Це був новий голос, який здавався ще більш загадковим, ніж попередні. — Ти зробив перший крок, Рейнаре. І тепер тобі доведеться пройти решту.

Він обернувся. Перед ним стояв чоловік. Він був одягнений у темну мантію, а його обличчя не можна було чітко розгледіти через тінь, що падала на нього. Лише ледь помітні риси виражали його старість і мудрість. Його погляд був спокійним, але в ньому крилася така сила, що Рейнар відчув його важливість.

— Хто ти? — запитав він, відчуваючи, що його внутрішнє питання набагато глибше, ніж просте знайомство з цією істотою.

— Я — той, хто охороняє цей перехід, — відповів чоловік. — І я спостерігаю за тим, хто хоче потрапити вглиб. Ти не перший, Рейнаре. І ти точно не останній.

Рейнар не міг зрозуміти, що це означає. Він відчував, як його серце прискорюється. Хто ще був до нього? І чому це все відбувається з ним?

— Ти вже знаєш, що не можеш повернутися назад, — продовжив охоронець. — Але тепер перед тобою постає інше питання: чи готовий ти дізнатися правду, навіть якщо вона може зруйнувати все, у що ти вірив раніше?

Рейнар дивився в очі цього чоловіка, спробуючи знайти хоч якісь відповіді в його погляді. І тільки зараз він зрозумів, що це місце — це більше, ніж просто щось, що існує в його свідомості. Це був простір, де кожна дія, кожна думка могла мати наслідки. І кожен його крок наближав його до чогось більшого.

Але чи готовий він був дізнатися всю правду? Це питання залишалося відкритим, і він відчував, як холодний піт покриває його лоба. Він не знав, чи він готовий, але одне було зрозуміло: він мусить рухатись далі. І він не міг зупинитись, поки не дізнається, чому його життя призвело до цього моменту.