Читати книгу - "Том 6"

Альбіно! Сестро!

(Одчиняє миттю хвіртку і вибігає за ворота.)

Чутно гомін радісного вітання. За хвилину воротар-герма-н е ц ь відчиняє браму і кивав на міма, потім удвох з ним уносить в перистиль легеньку лектику (ноші з наметом і з запонами, на чотирьох ніжках, як ліжко). В лектиці сидить, одхилившись на подушки, JI ю ц і л л а, тоненьке, дуже хоровите дівча-підліток. За лектикою йде поруч з Мартіаном А л ь б і н а, ще не стара, але дуже бліда, з сивуватим волоссям і сумними, втомленими очима. По знаку Мартіана слуги становлять лектику недалеко від ставка, вносять речі новоприбулих у кімнати, в глибину оселі; мім там у кімнатах зостається, а воротар вертається за браму і зачиняє її за собою.

А л ь б і н а

Що се, Мартіане, який чудний у тебе воротар?

Не то — не відчиняє, навіть стукать у браму не дає.

Та ще й кричить по-варварськи, аж я перелякалась!

Мартіан

Германець він, по-нашому не вміє.

А не пускав тому, що я гостей ніколи не пускаю в час роботи і не люблю, щоб стукались, клієнти ж крізь сіни входять.

Мартіан з Альбіною сідають на лавці недалеко від лектики, але не поруч із нею.

JI ю ц і л л а

Дядечку, а де

Аврелія?

Мартіан (нахилився, наче щось підняти)

Немає дома.

JI ю ц і л л а

Шкода!

Я так хотіла бачити сестричку!

А л ь б і н а

Та ще побачиш, певне ж, непадовго вона пішла.

(До Мартіана.)

Таж правда?

Мартіан

Я не знаю.

А л ь б і н а

А ми, сюди йдучи, там під горою молодика зустріли, так подібний до тебе! Може, то був твій Валент?

Мартіан

Запевне.

А л ь б і н а

От, якби напевпе зпала, то я б його затримала, а так не зважилась.

JI ю ц і л л а (До Мартіана)

А братик хутко прийде? Мартіан

Не думаю.

А л ь б і н а (глянувши на брата, нишком до нього) Ти мовби щось...

Мартіан (твою нишком)

Нічого.

Нехай я потім...

JI ю ц і л л а

Дядечку, скажи, сьогодні день щасливий?

Мартіан

Тим щасливий,

що ви приїхали.

JI ю ц і л л а

Ні, ти не знаєш...

Я все боюсь, коли б пе був феральний *.

А л ь б і н а

Та ні-бо, доню, я ж тобі казала.

JI ю ц і л л а

Ми, дядечку, три кораблі впустили в Александрії — все в феральні дні вони відходили.

А л ь б і н а

Ну, і впустили погожі дні, на морі нас хитало.

Дарма! Зате доїхали живі, а то ще хто зна, як було б!

Мартіан

(нишком)

Альбіно, чи то вона у тебе ідолянка?

А л ь б і н а

(теж тихо)

Крий боже, то вона через недугу така слабенька духом.

JI ю ц і д л а

Мамо! Дядьку!

Що ви шепочетесь? Кажіть по правді — феральний день?

А л ь б і н а

Та де ж там!

JI ю ц і л л а

Календар!

Ой, дайте календар!..

(Болісно кривиться і хапається за серце.)

А л ь б і н а

(в тривозі кидається до неї)

Дай, Мартіане, прошу тебе. Ось зараз, зараз, доню!

Мартіан іде в таблін і вииосить звідти календар — мармуровий кубик з написаним на ньому календарним текстом у три стовпці на кожному боці.

JI ю ц і л л а (переглянувши одну шпальту)

Так, правда, день Венери... Слава богу!

(Заспокоєна, одхиляється на подушки, але зараз же знов тривожиться і починає щось шукати')

Де, мамо, булла?

А л ь б і н а

(виймає з мішечка, що коло пояса, невеличкий медальйон на стрічечці)

Ось.

(Хоче знов сховати.)

JI ю ц і л л а

Ні, дай сюди,

ти ще загубиш.

(Бере буллу і чіпляє собі на шию.)

Мартіан

Що ж таке в тій буллі?

JI ю ц і л л а

Так, камінець— «гадюче око» зветься — жрець Ескулапа дав у Сіракузах, там мама в храм ходила.

Мартіан (до Альбіни)

Правда, сестро?

А л ь б і п а

(непомітно для Люцілли зробила знак Мартіанові, що ні.)

Та мусила вже... Що ж ти з нею зробиш?

JI ю ц і л л а

А в храм Лібітіни * ми вдвох підем, як відпочину. Мама от не хоче, а там на кораблі казала жінка, * що просто як рукою здійме слабість.

Мартіан

Ти в мене й так поправишся, Люцілло.

А л ь б і н а

Отеє ж я й привезла її до тебе на поправку. Єгипетська весна їй завжди шкодить: той гарячий вітер — то чисте пекло.

Тут як у раю — так легко дихати...

(Глибоко дише, втішно усміхаючись.)

А л ь б і н а (теою усміхається)

От бачиш, доню,— казала ж я, що добре в дядька буде!

М і м приходить, бачить, що сонячний дзигар вже весь покритий тіїїню, і здіймав клевця, щоб ударити в дошку, але Мартіан робить йому знак, що не треба, і показує рукою на браму. Мім, покинувши клевця, відчиняє хвіртку, торкає воротаря і показує йому на бічний прохід у дворі; той увіходить у двір, зачиняє хвіртку, засуває важким засувом браму і йде собі праворуч через двір у бічний прохід. Мім вертається і наливає кухликом воду

в клепсидру.

JI ю ц і л л а

(тривожно мацає в себе на грудях і шукає навколо.

З одчаєм.)

Ой мамо, лихо! Я згубила рибку!1

А л ь б і н а Як, донечко? Вона ж була на шиї.

JI ю ц і л л а Шнурочок, певне, перервався...

(Ламле руки і здіймає їх угору.)

Боже!

Прости мене! Прости!.. Ой мамо, мамо!

Навіщо я тебе в той храм послала!

Господь прогнівався за Ескулапа і рибку одібрав, бо він не хоче, щоб я, нечиста, знак Христовий мала.

Ох, мамочко, тепер же я умру!..

Ой, нащо ж ти пішла до Ескулапа!..

Альбіна безпомічно дивиться на Мартіана.

1 Рибка — відома первохристиянська емблема; вона повстала з сього: грецьке слово tXdug (риба) складається з початкових літер грецьких слів, що означають — «Ісус Христос, син божий» спаситель»,

М арт