Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

в рази. Слабоалкогольне пиво ж було згадкою про «добрі старі часи»

Така сама аморальна слава була й у текіли. Остання набула культового статусу в 1950-х роках, коли Каліфорнією пронеслася неправдива чутка, буцімто вона містить мескалін49. Власне, напій мескаль дистилюють із того самого збродженого соку агави, який давні ацтеки називали пульке. На відміну від текіли, мескаль дистилюють лише раз, тому він не цінується так само високо, як текіла. Вважається, що мескаль викликає галюцинації. Таке хибне уявлення з’явилося завдяки книзі Малкольма Лаурі «Під вулканом». Утім, агава не містить жодних галюциногенних речовин, як і личинки в мескалі. Отже, напої не мають нічого спільного з психоделіком мескаліном, отриманим із кактуса пейот50.

Іноді алкогольні напої є також засобом розмежування за статевою ознакою. Наприклад, у Шотландії віскі вважається винятково чоловічим напоєм, водночас розбавлені безалкогольними напоями горілка і ром, а також херес — жіночими, адже вони не настільки міцні, як віскі51. У деяких частинах Європи жіночі напої суспільство не сприймає позитивно. В Андалусії до жіночих напоїв ставляться несхвально. Якщо жінка випиває кілька пляшок пива, вона зазнає морального осуду. П’яну жінку категоризують як повію52.

Консервативна Греція має свої звичаї. Міцні напої, такі як узо[3], розпивають чоловіки у кафенейо[4], куди жінкам традиційно вхід було заборонено. Жінки мають пити в ресторані під пильним чоловічим наглядом жіночні напої, такі як фруктові лікери, розбавлене безалкогольними напоями пиво або вино. У Греції також не терплять п’яних жінок. Викликану алкоголем втрату контролю над тілом і розумом уважають неприродною, небезпечною та відразливою рисою, причому суспільство осуджує не лише жінку, а й увесь її рід. Уживання узо надає чоловікові мужності й пов’язаної з нею пристрасності, тоді як жіночій натурі традиційно властиві м’якість і пасивність, а отже, їй підходять слабкі напої і не личить сильне сп’яніння53.

Картина французького художника Едґара Деґа «Абсент». Рецепт абсенту купив у 1797 році Анрі Луї Перно. У ХІХ ст. абсент став модним напоєм, який надихав багатьох художників.

Уживання алкоголю в Північній Європі порівняно з іншими її частинами може здаватися «нецивілізованим», проте принаймні тут жінки і чоловіки мають на це рівні права.

Тверезість близько

Раніше жага сп’яніння була непереборною, а вживання алкоголю — некерованим. І завжди, коли пильне око того чи того Старшого Брата дивилося вбік, обличчя пірнало в пивну бочку. У Межиріччі пиво не можна було вантажити на корабель без нагляду за робітниками54. Переживали, що інакше вантаж завершить свою подорож у горлянці моряків. За доби Середньовіччя торговці вином додавали до партії запасну бочку для того, щоб решта доїхали повними. Поведінку спраглого візника під час подорожі пояснювали «випадковим витоком»55. У новочасній Швеції капеланові не дозволялося наповнювати пивну бочку без нагляду настоятеля56. Добова доза настоятеля за Нового часу могла сягати кількох літрів.

Європеєць у бароковій перуці, що кишить вошами, міг жахнутися, коли б йому для тамування спраги запропонували воду. Алкоголь був найпоширенішим напоєм. У стокгольмській лікарні мінімальна денна доза пива становила 8 літрів. У Данії вважалося, що для підтримання здоров’я потрібно пити 10—15 літрів57. Якби машину винайшли в XVII столітті, усі водії сідали б за кермо п’яними. У XVII—XVIII століттях всією Європою значно збільшилося вживання пива, вина і міцних алкогольних напоїв, що сприяло розвиткові техніки для сільського господарства і дистиляції напоїв58. Епідемії «паленого»[5] алкоголю були серйозною проблемою і найбільше вражали простий люд.

Коли Вільгельм Оранський — уродженець Голландії — став у 1689 році королем Англії, джин перекочував до острівної держави разом із ним. Вільгельм терпіти не міг французів, тому підняв увізне мито на всі французькі вина й бренді. Завдяки цьому джин став найпопулярнішим напоєм. Уся Англія була п’яна й щаслива. На одному з пабів, де продавали джин, навіть розмістили таку рекламу: «Напийся за копієчку, до чортиків за двієчку, чиста підлога у подарунок»59.

У ХІХ столітті ринки часто подавали як розсадники пороків і злочинності. На обкладинці буклета «Друзів тверезості» було надруковано зображення останньої поїздки п’яниці Маунули Матті на ринок Гуляння у Кайси Вагллунд 12 липня 1813 року в місті Турку. Кайса Вагллунд пізніше перебралася до Гельсинкі й заснувала ресторан «Кайсаніемі». На картині можна побачити, що на підлозі розкидано кілька пляшок портвейну. Письменник Івлін Во у своєму творі «Вино за часів миру та війни» зазначав, що портвейн підходить затятим п’яницям. Принадність не надто згубного напою відкриває приховані слабкості характеру. Чоловікові, що п’є «міцний портвейн», на думку Во, варто підготуватися пожертвувати своїм зовнішнім виглядом і жвавістю. Тому портвейн — не варіант для молодих, марнославних і активних. Він створений на втіху старшим і стане вірним супутником компанії академічно налаштованих філософів. Ілюстрація: Музей провінції Турку

Епідемії «паленого» алкоголю набули рис народної істерії. Коли в 1775 році шведський король Ґустав ІІІ видав постанову, згідно з якою самовільне виробництво міцного алкоголю стало монопольним правом короля, чиновники почали шукати місця для перегонки. Із власністю корони поводилися скандально. У Залі унії Кальмарського замку зробили бойлерну, у спальні Ґустава ІІ Адольфа обладнали місце для бродіння алкоголю, а з його ліжка зробили ванну для бруху[6]. У містечку Карлскруна будівничі, охоплені жагою сп’яніння, вирубали найбільший у місті сад і побудували на його місці алкогольний завод. Оскільки вони поспішали, то про водопостачання забули. Тому міські колодязі висохли і воду довелося доправляти до міста з материка. Також багато хто налагодив удома власне виробництво міцного алкоголю. Алкогольна поліція регулярно перевіряла будинки й, крім штрафу, призначала громадянам покарання різками. У 1780 році народ не на жарт розлютився, коли королівські чиновники наказали нищити всі конфісковані самогонні апарати. Відкритий бунт був лише питанням часу. Тому в 1788 році перегонку алкоголю