BooksUkraine.com » Сучасна проза » Незвичайні пригоди бурсаків 📚 - Українською

Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"

120
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Незвичайні пригоди бурсаків" автора В. Таль. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 104
Перейти на сторінку:
Марко, що стояв осторонь та дивився, почав роздягатися, скинув з себе підкапка, лишився напівголий, у самих широченних штанях, бо сорочки не мав, підкачав штани, і коли тільки вийшли коні з голобель, то він, не поспішаючи, поліз у багнюку і, ставши спиною до воза, нахилився і почав намацувати передок біля осі. Усі здивовано дивилися на нього, думаючи, що то він жартує для сміху. Аж бачать, він нахилився наперед, напружив м’язи, все його тіло мов аж посиніло, він неначе поменшав на зріст, бо загруз у багнюку. Ще напружився, і передок воза піднявся трохи вгору, заколихався, щось мов затріщало, почала вибухкувати, наче стріляти та бризкати, брудна вода з-під ніг Марка; заколивався увесь віз, і раніше, ніж усі встигли подумати про те, щоб допомогти Маркові, то вже віз стояв на сухому.

Москалі остовпіли від здивування і стояли мовчки. А Марко тільки подивився на свої забруднені штани, не звертаючи ні на кого уваги, мов нічого дивного не зробив.

– Треба, мабуть, помитися біля річки, – сказав і попрямував до Дніпра.

– Дивись-бо, не покинь отам штанів, роззяво! – гукнув йому навздогін Самко.

– Ах, братци моі! Вот так сілушкі у молодца! – промовив захоплено старший москаль.

– Как же ето? Одін за двух лошадєй. Вот сіліща то! Вот так батя! Да таково молодца єжелі би в Москву, так єму і цени нє сложілі би. Пєрвий чєловєк бил би возлє купєчества. Жаль, что нє воєнний. Богатирь да і только, – балакали здивовані москалі.

– І вот он такой, а боялся к нам подойті. Сіліща страшная, а сєрдце как у младєнца! – говорив старший.

Повернувся Марко з річки, одягнувся, а штани повісив сушити на кущику. Дивляться на нього москалі – не надивляться. А старший узяв з воза дві величезні хлібини і поклав їх біля куща, сказавши: «єто батє за єво работу». Самкові, взнавши, що в нього є пістоль, дали москалі трохи пороху та куль. Зрадів Самко, що є чим набити зброю.

– Да вам, братци, нікаково оружія нє надо. Вєдь, батя, єжелі би ково одін раз достал рукой, то только мокроє мєсто осталося би, – говорив старший, дивлячись з пошаною на Марка.

Віз був запряжений. Попрощалися по-братерськи москалі з бурсаками та й рушили долиною на гору. Вони ще довго озиралися назад, мабуть дивилися на Марка. А він сів під кущем та від нічого робити запихав собі в рота шматки глевкого солдатського хліба, неначе дуже довго не їв.

Самко не дивувався з Маркової сили. Він знав, що ото з возом було для нього ніщо. Він у бурсі було проробляв таке, що підлізе під ослона, де сидять шестеро богословів, знайде рівновагу, та й підійме усіх з ослоном на плече так легко, як добра баба відра з водою на коромислі. А колись він уночі прикотив до брами Братського такий камінь, величезний уламок скелі, що ранком усі дивувалися – де він узявся, та що з ним робити. Бралися біля того каменя гуртом, усією бурсою, так ледве зворухнули. А коли келар отець Іов звелів пекарям, щоб вони нагодували добре Марка, то на другий ранок камінь опинився біля річища Почайни. Переносивши зі спижарні до пекарні борошно, брав на плечі по два лантухи, наче грався. Усі звикли до його сили, то й не дивувалися. А доволі було якомусь з найменших школярів, малому авдиторові нагримати на Марка та насваритися кулаченям, то він злякано тікав від нього.

Заходився Самко набивати порохом та кулями свого пістоля. А Марко, з’ївши непомітно для себе ще півхлібини, добув з сакви кисета, що нагадував шмат ганчірки, люльку, кремінь, кресало та губку, наклав тютюну, викресав, запалив та ліг під кущем, задоволено плямкаючи. Навчили його отакому конюхи Братського. Хоч він тільки тоді брався до люльки, коли був дуже насичений або дуже голодний. Тютюн він добував по чужих городах і не вважав, що то є крадіжка, бо, крім цього, він нічого не крав. А коли ніде було добути тютюну, то він набивав люльку чим доведеться, бур’яном, сухим листям, а іноді й сухим кінським кізяком. Аби горіло та куріло.

Ліг і Самко під кущем. Позіхається чогось йому дуже.

– Дивися, Марку, спати нам аж ніяк неможна, – попередив він, а в самого очі злипаються.

– Неможна, то й неможна, – погодився Марко, позіхаючи на ввесь рот.

Хочеться хлопцям до нестями спати. Не доспали ночі, а ще оце стільки верстов майнули.

Можна б заснути, та треба ж поспішати до Чернігова, шукати отого одноокого козака.

Щоб не заснути, Самко порішив дивитися на ліс. Дивиться, а ліс неначе більшає, росте, робляться дерева такі товстелезні, що й у світі нема таких, то знову зробилися тонкі, мов очерет, а це вже мов не ліс, а зелена пляма.

– От лиха тобі година! Ще поснемо, – промовив Самко, напружуючи очі, щоб не стулялися. Підвівся, глянув на Марка, а той уже й очима не блимає, люлька звисла, от-от упаде, а голова поволі хилиться до трави.

– Ой, заснеш, катюго! Заснеш, ледащо – сказав він докірливо Маркові. – Тоді тебе годі вже будити, хоч з гармати бухкай над вухом, то не почуєш.

– Та не засну. Ось нехай тільки штани просохнуть, – буркнув Марко, вмощуючись, щоб краще лягти.

– Ой, знаю, як ти не заснеш. Я, звісно, не засну, та самому нудно. Ось давай побалакаємо, щоб не спати, – запропонував Самко. – Будемо балакати про запорожців.

– Будемо... балакай, – згодився Марко.

– Будемо вдвох.

1 ... 6 7 8 ... 104
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди бурсаків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Незвичайні пригоди бурсаків"