Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

Ентоні струсив сірий порох з кінчиків пальців і опустив кришку. Одного дня, уже зовсім скоро, він перетвориться на таку саму купу попелу. Можливо, тому попіл так хвилює його. Єдине, чого боявся Ентоні, — загубитись, як оця нещасна душа в коробці. Він має піти до Терези.

Лора не спала, хоч і міцно заплющувала очі, марно намагаючись прикликати сон. Хвилювання і сумніви, приспані денними турботами, під покровом ночі точили її розмірене життя, наче міль кашеміровий светр. Гахкання дверей, гучні голоси і сміх із сусідньої квартири не залишали навіть примарної надії на сон. Пара, яка переїхала у сусідню квартиру, насолоджувалася насиченим, навіть бурхливим світським життям, не особливо зважаючи на своїх сусідів. Через хвилину після того, як вони повернулися в компанії півдюжини любителів нічних вечірок, тонкі стіни Лориної квартири почали пульсувати від невтомного биття в барабан і чийогось басу.

— Святий Ісусе! Тільки не знову!

Лора звісила ноги через край ліжка й у відчаї закалатала п’ятами по підлозі. Це вже третій раз за тиждень. Вона намагалася порозумітися з ними. Страхала їх поліцією. Нарешті, на свій сором, вона вдалася до істеричного крику й лайки. Реакція сусідів була завжди однаковою: потік порожніх вибачень та обіцянок, насправді ж нічого не змінювалося. Ці негідники просто ігнорували її. Може, попробивати шини їхнього «фольксвагена гольф» чи обмазати поштову скриньку кінськими екскрементами? Попри свій гнів, Лора усміхнулася сама з себе: де, милий Боже, взяти кінські кізяки?

На кухні Лора підігріла молоко в каструлі, щоб зробити собі гарячого шоколаду, іншою каструлею вона сердито постукала в стіну. Від стелі відлупився шматок тиньку завбільшки з тарілку і гепнувся на підлогу.

— Чорт!

Лора сердито зиркнула на каструлю, яку вона досі стискала в руках. Почулося шипіння, і підгоріле молоко полилося з каструлі.

— Чорт! Чорт! Чорт!

Прибравши розгардіяш і підігрівши ще молока, Лора сіла до столу, обома руками обійнявши теплу кружку. Вона відчувала, що хмари збираються в неї над головою, земля хитається під ногами. Напевно, буде буря. Її турбували не стільки сусіди, скільки Ентоні. За останні тижні щось змінилося. Його фізичний стан поступово погіршувався. Зрозуміло, вік, але є і ще щось. Це важко передати словами. Лора відчувала, Ентоні йде від неї, він немов розчарований коханець, який таємно пакує свої речі, готуючись до втечі. Якщо вона втратить Ентоні, то й Падую втратить також, а разом вони являли собою її єдиний притулок від божевілля цього світу.

Від того часу, як вона розлучилася з Вінсом, підмурки, на яких трималося її життя, захиталися. Кинувши університет і можливість професійно писати заради заміжжя з Вінсом, вона сподівалася народити дітей і реалізуватися в материнстві, а потім, можливо, здобути ступінь заочно. Та нічого з її планів не справдилося. Лора завагітніла лиш один раз. Перспектива мати дитину тимчасово зміцнила їхній шлюб, що вже потроху розпадався. Вінс не шкодував грошей і обладнав дитячу за вихідні. Наступного тижня в Лори стався викидень. Кілька років вони відчайдушно намагалися замінити дитину, яку втратили, іншою. Секс перетворився на безрадісний обов’язок. Лора з Вінсом відбули всі необхідні, деколи принизливі медичні процедури, щоб визначити, у чому полягає проблема, але результати показували — все нормально. Від неможливості мати те, чого йому заманулося, Вінс більше сердився, ніж сумував. Із часом, до неабиякого полегшення Лори, вони перестали займатися сексом.

Саме тоді Лора почата планувати втечу. Коли вони одружилися, Вінс наполіг на тому, щоб його дружина не працювала, потім виявилося, що їй не судилося народити дитину, а брак освіти і кваліфікації становив серйозну проблему, коли вона кинулася шукати роботу. Лора хотіла працювати, бо, щоб піти від Вінса, треба було мати якісь гроші. Вона не бажала багато заробляти, лише достатньо для того, щоб винайняти квартирку і прогодувати себе, вислизнути одного дня, коли Вінс на роботі, а відтак розлучитися з ним на безпечній відстані. Але їй пропонували лише тимчасовий підробіток з найнижчою платнею.

Цього не вистачало, тож вона взялася писати роман, мріючи про бестселер. Щодня Лора годинами працювала над книгою, старанно приховуючи будь-які сліди своєї роботи від чоловіка. Через шість місяців роман був готовий, і з великими надіями Лора почала розсилати його агентам. Іще через шість місяців тека з відмовами за товщиною майже зрівнялася з рукописом. Усі відмови аргументувалися, на диво, однаково. Вона пише «гарно», але сюжет надто «простий». У безнадії Лора відповіла на оголошення в жіночому журналі. Там потребували авторів, які могли б писати короткі історії специфічного формату для видавництва, чия читацька аудиторія швидко зростала. Внесок за квартиру Лори був заплачений з гонорару за жахливе нудотне порно для «журналу пристрасних жінок з палкими бажаннями» «Пір’я, мережива і фентезі».

Почавши працювати в Падуї, Лора припинила писати. На щастя, їй більше не треба було вигадувати ті жахливі оповідання через матеріальну скруту, а роман зрештою потрапив у сміттєвий кошик. Розпочинати новий їй не стало сміливості. Чи Лора звичайна боягузка, що боїться підкорювати вершини, бо можна й упасти? У Падуї з Ентоні вона могла про це не думати. Будинок був її фізичною й емоційною фортецею, а Ентоні — шляхетним лицарем. Лора провела кінчиком пальця по поверхні свого вихололого шоколаду. Без Ентоні й Падуї вона знову втратить опору в житті.

Ентоні крутив свій джин з лаймом у склянці й слухав, як кубики льоду дзенькають у рідині кольору перідоту.