Читати книгу - "Фарс-мажор"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І от бачу я себе погожої днини за столом з другом Василем у холодочку, і Інга хутесенько на стіл нам ставить макітру молоденької димучої картопельки, притрушеної золотавою цибулькою, підсмаженою на салі, а поруч гарячі варенички з сметанкою, кров'яночка, солоні огірочки, мариновані грибочки, редисочка, ну і запітніла сулійка, як годиться. Я ще не знав тоді, що все це колись стане образами моїх поетичних рядків. Василь розпитує про мої здобутки на ниві лірики, я цікавлюсь його працею тракториста. Хіба погано? І час неквапом спливає, і бесіда легко переходить від екзистенціалізму Жана-Поля Сартра до плутаних стежок Джека Керуака.
13 березня, субота
Відразу ж уранці сів за стіл, з'явились думки, образи мого сільського життя в Забуччі. Я згадав свого друга юності Василя, хильнув червоного домашнього для натхнення, і рядки рвонули розбурханим потоком:
ПРО МОГО ДРУГА ВАСИЛЯ Я сидів з погаслою цигаркою в руці, В сільській чайній, що звалася «Столова», І скрушно думав про незведені кінці, Що збився вкрай я на ганебні манівці, Не випивши з Васьком по «Луга-Нова». Мій друг Василь, він тракторист, він поле оре плугом, Він стомлюється крепко в посівну, Йому б чарчину нежурниці перехилить із другом, Так, знаєте, одненьким турбулентним духом, Як пили наші козаки у сиву давнину. «В обід ніззя! – нам відрубала тьотя Клава, Буфетниця, мала така, а вредна – хоч кричи, — Бо трактор, хлопці, не забава, Навіщо вам на весь район погана слава, Та ще й від голови на мед і калачі. Приходьте ви до мене по роботі, як годиться, Я вам сама холодненьку горілочку наллю, Оцюю, «Луга-Нова», чисту, мов сльозиця, Таку, що довго в нас не залежиться, Ну все, гудбай, вже час вам на ріллю!» Такого облизня ми зроду не ловили, А ми ж не піонери, пішов нам двадцять другий рік, Це вперше нам в обід сто грамів не налили, Неначе гидко плюнуть в душу захотіли, Тож ми в сільмаг, й взяли на двох. Томатний сік.Здається, що приз у мене в кишені, якщо вони ще в стані зрозуміти весь ретро-ностальжі мого сільського життя. А як не в стані, то мені їх жаль і я їм щиро співчуваю.
15 березня, понеділок
Подзвонили з кіностудії «Укртелефільм», сказали, що зніматимуть кіно про Приірпіння, хочуть і мене зняти. Я сказав, що залюбки, але хотів би, щоб і мою Мотрю зняли, вона теж майбутня відома приірпінська поетеса.
Відповіли, що Мотрю знімуть потім. Попросили номер її мобільного.
20 березня, субота
Зайшов Емік, півгодини розводився про давні добрі часи, коли за три рублі можна було врятувати вечір.
От і сьогодні вся та ж відпрацьована тема: мало платять, на горілку не вистачає. Всі тільки іноземні електротовари нині купують, а вони, на жаль, ламаються не так часто, як наше фуфло. Хотів двоплитник «Саймон енд Гарфанкел» на Петрівці купити, та грошей пожалів. А всі родичі вже давно в Ізраїлі, їм там добре. Там тепло, там апельсини. Не імпортні, а свої, просто з садочка.
– Так чого ж до рідні не переїхати? – поцікавився я. – Там і тир легше було б відкрити, скажімо, імені Моше Даяна.
– Батьківщину не кидають у скрутний час, – відрубав Емік, витяг пляшку «Вінницької» і консервовану кошерну яловичину з Єрусалима.
Оце вам, браття, справжня відповідь патріота України. Це справжня громадянська позиція, це приклад для всіх нас. На цьому стояла і стоятиме земля українська. І ніщо нас не здолає. Шануймося, бо ми, українці, того варті.
Яловичину я нарізав своїм улюбленим червоним швейцарським ножиком, що завжди висить у мене на поясі. Еміку він спокійно спати не дає і він уже два роки канючить, щоб я йому його подарував. Нормальна тема? Кажу Еміку, що гострі предмети не дарують – погана прикмета. Емік каже, що він вищий за ці міщанські забобони і що радість від дарування завжди більша за радість отримування. Я пояснюю, що це сімейна реліквія, а той усе ніяк не вгамується.
Емік сказав, що всі його родичі родом із Вінниці. Ми випили за Вінницю і Єрусалим.
– Хай їм там добре тикнеться, – побажав Емік.
Чого це я маю з доброго дива дарувати свого улюбленого ножика, навіть якщо на нього поклав око мій найкращий друг? Я за нього 70 гривень заплатив.
21 березня, неділя
Подзвонив Еміку, попросив більше ніколи не вживати слова «фуфло» в моєму домі. Для українського поета-лірика це як швейцарським ножем по серцю. Невже за стільки років дружби зі мною не можна
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фарс-мажор», після закриття браузера.