BooksUkraine.com » Сучасна проза » Таємна зброя 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємна зброя"

198
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Таємна зброя" автора Хуліо Кортасар. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 45
Перейти на сторінку:
не розсердитися, чому б не стиснути кулак і не вгатити його в оте сумне і страдницьке обличчя, яке в цигарковому димі викривлювалося, то щезало, то знову з’являлося, немов не знаючи, на що зважитися, і, здавалось, поступово сповнювалося ненавистю, наче було то саме обличчя мами? Можливо, Ніко в іншій кімнаті, а може, чекає, прихилившись до дверей, як чекав він, Луїс, або вже улаштувався там, де завжди був господарем: на білому і теплому терені постелі, куди він стільки разів приходив у снах Лаури. Там він чекав — лежачи горілиць й собі курячи цигарку, ледь покашлюючи, з усмішкою на обличчі блазня, яке він мав в останні дні, коли в його жилах не лишилося ні краплі здорової крові.

Він пішов у іншу кімнату, підійшов до креслярського столу, увімкнув лампу. Йому не треба було перечитувати маминого листа, щоб відповісти на нього як належало. Він став писати, люба мамо. Написав: люба мамо. Відкинув аркуш, написав: мамо. Він відчував, що дім стискається, немов кулак. Усе стало тіснішим, задушливішим. Помешкання було достатнім для двох, воно задумане якраз для двох. Коли він підвів очі (саме написав «мамо»), Лаура стояла на порозі і дивилася на нього. Луїс відклав ручку.

— Тобі не здається, що він дуже схуд? — сказав.

Лаура зробила якийсь рух. Два блискучі струмені збігали по її щоках.

— Трохи, — сказала вона. — Людина змінюється.

Добрі послуги

Марії Москере, яка розповідала мені в Парижі про мадам Франсіне

Від якогось часу мені важко розпалити вогонь. Сірники не ті, що раніше, тепер їх треба повертати голівкою униз і чекати, щоби полум’я розгорілося; дрова сирі, і скільки я не прошу Фредеріка приносити сухі поліна, вони завжди пахнуть вільгістю і займаються погано. Відколи в мене стали тремтіти руки, все мені коштує значно більше труду. Раніше я стелила постіль за дві секунди, і простирадла лишалися, як щойно попрасовані. Тепер мушу ходити і ходити довкола ліжка, і мадам Бошамп сердиться і каже, що платить мені погодинно не для того, щоб я гайнувала час, розгладжуючи бганки то тут, то там. А◦все тому, що в мене трясуться руки, а ще тому, що теперішні простирадла не такі, як раніше — міцні і грубі. Лікар Лебрен сказав, що в мене нічого немає, просто треба дуже берегтися, не перемерзати і рано лягати спати. «I та склянка вина раз у раз, га, мадам Франсіне? Ліпше від цього утриматися, а ще — від перно в обід». Лікар Лебрен молодий, його ідеї добрі для молодих. У мій час нікому би й на думку не спало, що вино шкодить. А◦поза тим я ніколи не п’ю, щоб напитися, як п’є Жермена з третього поверху чи та худоба Фелікс, тесля. Не знаю, чому мені згадався бідолашний мсьє Бебе, той вечір, коли він пригостив мене скляночкою віскі. Мсьє Бебе! Мсьє Бебе! На кухні помешкання мадам Розе, у вечір банкету. Я◦тоді часто виходила, ще ходила від дому до дому, працюючи погодинно. До мсьє Ренфельда, до сестер, які давали уроки фортепіано і скрипки, в багато домів, і всі — порядні. Тепер я ледве можу тричі на тиждень піти до мадам Бошамп, і, схоже, це недовго триватиме. У мене дуже трясуться руки, і мадам Бошамп злиться на мене. Тепер вона би вже не нарадила мене мадам Розе, і мадам Розе не прийшла би до мене, тепер мсьє Бебе не натрапив би на мене на кухні. Ні, передовсім мсьє Бебе.

Коли мадам Розе прийшла до мене додому, було вже пізно, і пробула вона лише хвильку. Насправді мій дім — всього одна кімната, та позаяк у ній є кухня і те, що лишилося від меблів, коли помер Жорж і треба було все продати, гадаю, що маю право називати її своїм домом. У кожному разі є три стільці, і мадам Розе зняла рукавички, сіла і сказала, що кімната маленька, але симпатична. Мадам Розе не справила на мене великого враження, хоча я хотіла би бути краще вбраною. Вона заскочила мене зненацька, на мені була зелена спідниця, яку мені подарували в домі сестер. Мадам Розе ні на що не дивилася, я хочу сказати, що вона дивилася й одразу відводила погляд — наче відсторонялася від того, що бачила. Ніс у неї був трохи зморщений, либонь, їй не подобався запах цибулі (я дуже люблю цибулю) чи бідолашний Мінуш десь нацюняв. Та я була рада, що мадам Розе прийшла, і так їй і сказала.

— О, так, мадам Франсіне. Я◦також рада, що вас знайшла, бо я така заклопотана… — Вона морщила носа так, наче клопоти зле пахли. — Я◦хочу вас попросити… Тобто мадам Бошамп подумала, що, може, ви будете вільні в неділю увечері.

— Таж певно, — сказала я. — Що я можу робити в неділю по тому, як піду до меси? На хвильку зайду до Гюстава і…

— Так, звісно, — сказала мадам Розе. — Якщо ви вільні в неділю, то я би хотіла, щоб ви мені допомогли по дому. У нас буде торжество.

— Торжество? Вітаю вас, мадам Розе.

Але здається, мадам Розе це не сподобалося, бо нараз вона встала.

— Ви допомагатимете на кухні, роботи там буде багато. Якщо зможете прийти о сьомій, мій дворецький пояснить вам все, що треба.

— Певна річ, мадам Розе.

— Ось моя адреса, — сказала мадам Розе і дала мені картку кремового кольору. П’ятсот франків вас влаштують?

— П’ятсот франків.

— Скажімо, шістсот. Опівночі ви будете вільні і встигнете на останнє метро. Мадам Бошамп сказала, що вам можна довіряти.

— О, мадам Розе!

Коли вона пішла, я мало не розреготалася, подумавши, що ледве не запропонувала їй горнятко чаю (треба було б пошукати якесь ненадщерблене). Іноді я не здаю собі справу про те, з ким говорю. Лише коли йду у дім якоїсь пані, то стримуюсь і розмовляю, як служниця. Мабуть, це тому, що у себе вдома я не є нічиєю служницею, або тому, що мені здається, що я досі живу в нашому флігелі на три кімнати, як тоді, коли ми з Жоржем працювали на фабриці і не знали нужди. Либонь, через те, що сварю бідного Мінуша, який цюняє під плитою, мені здається, що я також пані, як мадам Розе.

Коли я вже збиралась зайти у дім, у мене мало не зісковзнув з ноги черевик. Я◦відразу ж сказала: «Цур нас та й далі од нас!» — і натисла на дзвінок.

Вийшов пан із сивими бакенбардами, як у театрі, і сказав, щоб я зайшла. То

1 ... 6 7 8 ... 45
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна зброя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна зброя"