Читати книгу - "Реактивація, Кулик Степан"

Якийсь час не відбувалося нічого. Я вмостився зручніше і приготувався чекати.

Але не довелося. Всього декілька хвилин я перебував у повній тиші і темряві, а потім замість механічного голосу ШІ у вухах задзвенів приємний жіночий голосок.

«Абонент 00001, вітаємо вас у локальній мережі Терра-201. Будь ласка займіть зручну позу і розслабтеся. Системі потрібен час для коректного під’єднання вашої свідомості до мережі та повної синхронізації усіх програм» 

Оскільки я і так вже лежав, то лиш кивнув у відповідь.

Перед очима замигтіли різнобарвні кола як у калейдоскопі, часом безсистемно, а часом сплітаючись у чудернацькі візерунки. Спершу переважали червоні та жовтогарячі тони, але з часом їх змінила більш спокійна блакить і зелень.

«Дякуємо, — коли я вже почав під те миготіння потрохи дрімати, знову озвався голос незнайомки. — Під’єднання завершено. З цієї хвилини ви верифікований користувач з повним доступом до усіх програм системи у локальному сегменті Терра-201. Для активації — увійдіть в інтерфейс… На будь-які запитання ви можете отримати відповідь у розділі «Допомога»… Як першому користувачеві локальної мережі Терра-201 вам доступна заохочувальна нагорода у вигляді преміум пакета №1. Нагорода доступна у розділі «Інвентар». На цьому служба налаштування прощається з вами. Успішного і швидкого розвитку».

Голосок затих, а замість нього зазвучала якась бравурна музика. Незнайома, але досить приємна. Таку варто слухати перед початком поєдинку, тонізує. Потім музика замовкла, натомість у мене перед очима з’явилася напівпрозора біла плашка з якимось написом. Я зосереджено втупився у неї і прочитав «Інтерфейс»

— Прикольно… І що мені з цим щастям робити далі?

Немов у відповідь, а, може, саме так, плашка зробилася тоншою і припіднялася вверх, а під нею з’явилося ще декілька прямокутників. Теж з написами. Я зосередився на них і прочитав зліва на право: «Персонаж», «Інвентар», «Гаманець», «Блокнот», «Крамниця», «Допомога».  

На останньому напису я мимоволі затримав погляд і плашка з написом миттю розрослася, займаючи майже весь кругозір, перетворюючись на білий аркуш. На якому виник наступний напис.

«Вітаємо у розділі «Допомога». Якщо у вас є запитання чи зауваження, задайте їх вголос або подумки. Ви хочете звернутися у службу підтримки? Так/Ні?»

Нікого конкретного я зараз у будь-якому випадку не спромігся б сформулювати, тож якомога старанніше подумав: «Ні»

«Дякуємо за ваше звертання. Нам дуже важлива ваша думка, оцінка і комфорт. Ми завжди готові до спілкування. Гарного дня»

Аркуш згорнувся у трубочку, збляк і знову замінився на прямокутник з написом «Допомога» і зайняв своє місце серед решти плашок.

— Круто…

Я давно виріс з комп’ютерних забавок. Востаннє, здається, бавився в них ще у перших класах. До того, як батько пояснив мені, що найдорожчий ресурс, який є в людини — це час. І якщо хочеш справді чогось досягнути в житті, то найдурніша річ, яку можна зробити — гаяти його на різні дурниці та розваги. Після чого відвів мене у спортивну секцію. І от тепер, через цілу купу літ, я наче знову повертався у дитинство. Тільки грою ставало саме життя.

Трясця! То виходить усі ці розповіді про штучний інтелект, міжзоряні польоти і таке інше не були казками, а лише добре забутими спогадами про минуле? Історія, котру за давністю часу записали в легенди? Гм… То, може, і дідусь Морозенко не вигадка? Хтось же поклав мені під подушку ту жуйку? Зі смаком апельсина.

Усе це було настільки дивним, що мимоволі повернулися думки про сновидіння. Але я в будь-якому випадку хотів додивитися його до кінця. Характер такий. Ніколи не вмів ні вчасно спинитися, ні позадкувати — всерйоз чи жартома, але завжди пер вперед, як бульдозер.

Наступним мою увагу привернув «Інвентар». Дівчина згадувала про подарунки, а це завжди приємно. Навіть, якщо лише сниться.   

Інвентар охоче піддався моїй команді і відкрився, демонструючи щось на кшталт стелажа. З двадцятьма комірчинами. Більшість з яких зараз пустувала. Зайняті були лише декілька уверху зліва.

Вже звично я наблизив їх і прочитав підписи на пакунках.

«Стартовий пакет новачка». «Стартова аптечка». «Стартовий набір НЗ». «Преміум пакет №1»

Усе цікаво і усе незрозуміло. Значить, дивимося. За порядком.

Спершу — стартовий пакет новачка.

Пакунок зробив вигляд, наче розгортається і переді мною виникло щось схоже на розкладений на столі гардероб. З відповідними підписами. «Куртка новачка». «Штани новачка». «Черевики новачка». «Панама новачка». «Тактичні рукавиці новачка». «Звичайний ніж»

Угу… Проводячи аналогію з іграми — переді мною набір предметів, з якими персонажі входять у гру. Нічого не варті, і вся їхня перевага над речами реальними, що вони повинні мати якісь бонуси і, в більшості випадків, не зношувалися. Зосередив погляд на куртці і задоволено гмикнув. Усе, як я й очікував. Рядок, що розгорнувся під нею, повідомив, що це справді куртка новачка, яка дає захист тілу «+2». По черзі перевів на решту речей. Усі вони давали захист «+1». У тім числі і панама.  

М’яко кажучи, звичайний ширпотреб. Але, оскільки це предмети Системи, то в будь-якому випадку кращі ніж моє теперішнє вбрання. Хоч я й викинув за нього, свого часу, чималі грошенята.