Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

Еліас подивився їй в очі і посміхнувся.

- Я обрав кохати тебе у тиші. Адже у тиші я не отримаю відмову. Вирішив захоплюватися тобою на відстані, тому що на відстані не так боляче. І зрештою… моя любов могла існувати лише у моїй голові. Лише там ти належала одному мені. Була недоторкана, ідеальна і моя.

- Ел, послухай, я…

- Дай договорити, - Еліас розкрив крила, закривши її від раптового снігопаду, - мій страх, моя нерішучість привели мене до того, що я став маріонеткою власного фамільяра. Хіба не жалюгідно? Тому, коли я побачив той ваш танець… зізнання Лорсана… навіть крізь чари Калі, я відчував цю лють. Злість на самого себе. Він зізнавався тобі знаючи, що йому відмовлять. Але він зробив це. Поставив крапку, щоб рухатись далі. Я все думав… чому йому вистачило на це сміливості, а мені ні? Якби я все тобі сказав ще тоді… чи склалося б все інакше?

Рейна мовчала. Вона не знала, що зараз має сказати. Та чи потрібно це? Він дійсно чекає від неї якихось слів? Еліас знову звів погляд до неба, що затягнуло хмарами.

- Зараз я розумію, що я тебе просто вигадав, - сказав він тихо, - ідеальна Рейна, у яку я був закоханий, була лише витвором моєї уяви. Ти зовсім не така. І я зовсім тебе не кохаю. Можливо, ніколи по справжньому і не кохав. Так… був одержимий красивим образом, який сам собі вигадав. Не подумай, я не намагаюсь знайти собі виправдання. Я дійсно наробив біди… і ти в праві ненавидіти мене, не пробачати і взагалі, щойно це все закінчиться, я зникну з ваших життів так само, як і тоді, з воротами Андхакара. Та мені б хотілось порушити цю тишу. Пробач, Рейно, я винен.

Рейна звела на нього погляд. Еліас дивився в сторону, а його блідому обличчі ледь-ледь було видно сором’язливий рум’янець, наче у підлітка. Ці слова дались йому важко. Та він їх сказав. Перший, хто порушив цю напружену тишу між їхньою п’ятіркою. Рей обережно підняла його руку і притулилась до неї чолом. На мить їй здалось, що він тремтить.

- Коли повернемось… обов’язково вибачься перед Іфалією, - тихо сказала вона, - Іф так сильно плакала. Ти зобов’язаний вибачитись.

- Обіцяю, - кивнув Ел, - щойно повернемось…

 - Повернемось у маєток?

- Хочу ще трохи подихати повітрям, - відповів Ел, - ти йди, якщо змерзла.

- Добре, - кивнула Рей, - до речі, Ел, я все хотіла запитати…

- Мм?

- Каліопса… ваш з нею звʼязок.

- Не хвилюйся, якщо так розсудити, вона ніколи по справжньому не було моїм фамільяром. Калі – фамільяр Алена. Аби контролювати мене, вона мала постійно бути поряд. Вона більше не має наді мною влади.

- А ти не думав про заклик іншого фамільяра? Ми з тобою генерали, до того ж, обидва – темні ткачі. Фамільяр зайвим би не був.

- Я не думав про це, - знизав плечами Еліас, - але, можливо, ти маєш рацію. Треба буде розглянути цей варіант. Серйозно, Рей, йди в середину, в тебе вже губи посиніли.

- Нічого не посиніли! – буркнула дівчина, - ти також не стій довго.

Коли двері за нею зачинились, Еліас поглянув у гущавину лису, що виднілась за кованим парканом.

- Як незграбно ти брешеш. Не маю над тобою влади?

- Стулись.

- Еліасе, мій крилатий принце, ми ж обидва знаємо, що це лише питання часу, коли я поверну тебе туди, де тобі і місце.

- Ми з тобою обидва знаємо, що у тебе не стане сил. Я позбувся твого впливу.

- Так, милий, я більше не контролюю твоє тіло і твій розум. Але ти все ще не здатен вигнати мене зі своєї голови. Правда ж? Інакше, ми б зараз не розмовляли. А значить, я все ще тобі потрібна. Більше тобі немає кому довіритись, лише мені.

- Це не так. Я тепер не сам.

- Правда? Тоді чому ти не зізнався їй? Чому досі не розповів, що я все ще поряд? Що я не покидала твоїх думок? Боїшся, що вони не приймуть? Підозрюватимуть? Мовчиш? Любий Еліасе… Борися зі мною скільки хочеш, та коли прийде час… ми знову будемо разом.

Еліас похитнувся. В очах все миготіло. Дійсно… він не змінився. Все такий же жалюгідний боягуз. У нього не було права лишатися з ними. Але ще трохи… ще зовсім трошки він хотів розтягнути цю мить. Цей епізод, коли він для них не чужий. Ще зовсім трошки побути з ними.

- Дагон… - тихо покликав Еліас.

- Хоробрості тобі не займати, - чоловік вийшов з тіні, - так нахабно кликати чужого фамільяра.

- Ти все рівно патрулюєш, - усміхнувся Ел, - чому б не поговорити?

- Чого тобі, напівкровко? – чорноволосий сперся плечем на стовбур дерева.

- У мене є прохання.

- Все цікавіше і цікавіше. Продовжуй.

- Якщо я раптом… - Ел запнувся, - якщо Каліопса знову зможе взяти верх… і я повернусь на бік ворога… вбий мене, Дагон. Будь ласка.

- Хм… - келпі звів брови, - дійсно, цікаво. Чому ти просиш про це мене?

- Тому що Рейна занадто добра, - посміхнувся Еліас, - а з усіх її фамільярів лише ти здатен ослухатись свою пані.