BooksUkraine.com » Детективи » Тихий американець. Наш резидент у Гавані 📚 - Українською

Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

228
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Тихий американець. Наш резидент у Гавані" автора Грем Грін. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 121
Перейти на сторінку:
сер.

— Сподіваюся, він не бабій?

— Ні, що ви. Його покинула жінка. Втекла а американцем.

— А він не проти американців? Гавана для цього не місце. Нам треба співробітничати з американцями... Звичайно, в певних межах.

— Ні, він не такий. Це розумна й порядна людина. Цілком спокійно поставився до розлучення й виховує дитину в католицькій школі, згідно з бажанням дружини. Мені казали, що він посилає їй вітальні телеграми на різдво. Я певен, що всі його інформації будуть правдиві.

— А знаєте, Готорне, щодо дитини — це досить зворушливо. Гаразд, поквапте його, треба побачити, на що він здатний. Коли він і справді такий, як ви розповідаєте, то скоро, можливо, ми дамо йому штат. Гавана стане тоді нашою опорною базою. А як ви підтримуєте з ним зв’язок?

— Ми умовилися, що він раз на тиждень у двох примірниках надсилатиме повідомлення дипломатичною поштою в Кінгстоні. Один я залишаю собі, другий пересилаю в Лондон. Я дав йому також книжковий код для телеграм. Він зможе посилати їх через консульство.

— Вони будуть незадоволені.

— Я сказав, що це тимчасово.

— Якщо він добре себе зарекомендує, ми дамо йому радіозв’язок. Сподіваюся, він може розширити штат своєї контори?

— О, звичайно. Хоча... в нього не дуже-то велика контора. Старосвітська фірма, сер. Ви ж знаєте отих купців старої закваски...

— Знаю, Готорне. Обшарпані столи, кілька службовців, тіснота. Допотопні арифмометри. Секретарка, що служить фірмі ось уже сорок років...

Готорн зітхнув з полегкістю: шеф сам відповідав на свої запитання. Якщо навіть особиста справа Уормолда потрапить йому до рук, до його свідомості навряд чи дійде те, що там написано. Малесенька крамниця пилососів безнадійно потонула в шефовій бурхливій фантазії. Агент п’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб п’ять був затверджений.

— Така вже натура цієї людини,— просторікував шеф, наче не Готорн, а він сам побував на вулиці Лампарілья.— Лічить кожне пенні, а ставить на карту фунти. Ось чому він ніколи не був членом Приміського клубу... Розлучення тут ні до чого. Ви романтик, Готорне. Звичайно, були в його житті й жінки, але я певен, що вони ніколи не важили для нього стільки, як справи. Секрет раціонального використання агента — в докладному розумінні його. Наш резидент у Гавані — це, сказати б, продукт епохи Кіплінга. «Будь сам собою, знаючись з царями...» Чи як воно там? «Зостанься чесним, знаючись з людьми». Я певен, що в його заляпаному чорнилом столі ще й досі зберігається засмальцьований блокнот, куди він записував свої перші грошові витрати — дюжина гумок, шість пачок пер і так далі.

— В той час, певне, вже були самописки.

Шеф зітхнув і вставив монокль. Його скляне око знову сховалося при найменшому натяку на опозицію.

— Справа не в деталях, Готорне,— сердито буркнув він.— Але коли хочете тримати його в руках, обов’язково розшукайте його блокнот. Я кажу в переносному розумінні.

— Слухаю, сер.

— Ваше припущення про те, що він став відлюдником через жінку, в корені неправильне. Такий чоловік поводиться зовсім інакше. Він нізащо не розкриє вам серця. Якби ваше припущення відповідало дійсності, тоді чому ж він не став членом клубу ще до смерті дружини?

— Та вона ж його кинула.

— Кинула? Ви певні?

— Цілком.

— Значить, вона не знайшла отого блокнота — не зрозуміла його. Знайдіть його ви, і він — ваш... Пробачте, про що ми говорили?

— Про незручність його контори, сер. Йому буде нелегко збільшити штат.

— Ми звільнимо старих службовців. Переведемо на пенсію стареньку секретарку...

— Та... бачите...

— Звичайно, це ще тільки припущення, Готорне. Може, він нам зовсім не підійде. Чудова порода оті старі негоціанти, але здебільшого майже нічого не бачать, крім своїх рахунків, і розвідці від них мало користі. Подивимося, що принесуть нам його перші повідомлення, та краще передбачити все заздалегідь. Зверніться до міс Дженкінсон, чи нема у неї в секретаріаті кого-небудь, хто знав би іспанську мову...

Ліфт швидко минав поверх за поверхом, і Готорн почував себе наче в ракеті. Західна Європа... Близький Схід... Латинська Америка... Шафи з картотеками височіли над міс Дженкінсон, мов колони храму над оракулом. Тільки її одну звали на прізвище. Всіх інших з метою якоїсь безглуздої конспірації кликали на ймення. Коли ввійшов Готорн, міс Дженкінсон диктувала секретарці:

— «До уваги А. В.[85]: Анжеліку переведено в Ц-5 з підвищенням платні до восьми фунтів на тиждень. Простежити за негайним виконанням. Передбачаючи заперечення, наголошую: ця сума лише наближається до заробітку автобусного кондуктора...» Ну? — різко кинула міс Дженкінсон, обертаючись до Готорна. — Я слухаю.

— Шеф наказав звернутися до вас.

— Я не маю вільних людей.

— Поки що нам ніхто не потрібен. Але можуть виникнути обставини...

— Етель, люба, подзвоніть Д-2 і скажіть, що я забороняю затримувати секретарок на роботі після сьомої години вечора. Хіба тільки в країні буде оголошено надзвичайне становище. Якщо виникне війна чи щось подібне, хай негайно поінформують центральний секретаріат.

— Нам, можливо, буде потрібен секретар із знанням іспанської мови — в район Карібського моря.

— Я не маю вільних людей, — автоматично повторила міс Дженкінсон.

— Гавана — маленька резидентура, чудовий клімат...

— Який там штат?

— Поки що один чоловік.

— У мене не шлюбна контора.

— Це літній чоловік, у нього шістнадцятирічна дочка.

— Одружений?

— Можна і так вважати, — непевно відповів Готорн.

— Надійний?

— В якому розумінні?

— Спокійний, незалюбливий?

— О, можете бути певні. Це один з тих старомодних негоціантів, — пояснив Готорн, розвиваючи шефову думку, — які створюють своє діло з нічого. На жінок навіть не дивиться. Статеві стосунки його зовсім не цікавлять.

— Таких людей не існує! — відрубала міс Дженкінсон. — Я відповідаю за дівчат, яких посилаю за кордон.

— А я думав, що у вас нікого нема.

— Ну, на певних умовах я змогла б виділити Беатрісу...

— Беатрісу? — почувся голос із-за картотеки.

— Так, Беатрісу. Хіба я не ясно сказала, Етель?

— Але ж, міс Дженкінсон...

— Їй треба набути досвіду, — це єдине, чого їй не вистачає. Ця посада якраз підійде для неї. Не така вже вона молода. Та й дітей любить.

— У Гавані потрібна людина, яка знає іспанську мову,— втрутився Готорн.— А діти — це діло десяте.

— Беатріса напівфранцузка. Французькою вона володіє краще навіть, ніж

1 ... 69 70 71 ... 121
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Тихий американець. Наш резидент у Гавані» жанру - Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"