Читати книгу - "Вибрані романи"

— Ой, Хоакіне, Хоакіне, який ти лихий!

— Атож, ніхто не вміє лікувати сам себе. А зараз дай мені цього «Каїна» лорда Байрона, я хочу почитати його.

— Бери!

— І скажи мені, чи твоя жінка не надихає тебе взятися за цю картину? Не підказує тобі якусь ідею?

— Моя жінка? У тій трагедії не було жінки.

— Жінка присутня в кожній трагедії, Абелю.

— Хіба що Єва...

— Можливо... Та, яка вигодувала їх одним молоком... Приворотним зіллям...

Розділ дванадцятий

Хоакін прочитав «Каїна» лорда Байрона. І згодом у «Сповіді» написав:

«Читання цієї поеми справило на мене жахливий вплив. Я відчув потребу вилити свої враження і зробив кілька нотаток, які зберіг досі і які тепер лежать переді мною. Але чи я зробив їх тоді лише, щоби полегшити душу? Ні, я мав на меті використати їх одного дня для того, щоби на їхньому матеріалі написати геніальний твір. Самолюбство нас поглинає. Ми полюбляємо виставляти напоказ наші найінтимніші та найбридкіші недуги. Я не виключаю того, що знайдеться людина, яка захоче мати таку огидну й смердючу пухлину, якої доти ніхто не мав, аби вихвалятися нею. Ця моя „Сповідь“ хіба не спосіб полегшити собі душу?

Я думав кілька разів припинити її писати й визволитися від неї. Але хіба я міг би від неї визволитися? Ліпше виставляти свої проблеми як на сцені театру, ніж приховувати їх і страждати нишком. Та й що таке життя, як не сцена театру?

Читання „Каїна“ лорда Байрона справило на мене глибоке враження. Як слушно звинувачував Каїн своїх батьків за те, що вони зірвали плоди з дерева науки замість зірвати їх із дерева життя! Мені принаймні наука лише роз’ятрювала рану.

„Ліпше я б ніколи не народжувався на світ! — сказав Каїн. — Навіщо вони мене народили? Навіщо я живу на світі?“. Але я не міг собі пояснити, чому Каїн не обрав самогубство. Це було б шляхетнішим початком людської історії. Але чому тоді не наклали на себе руки Адам і Єва після свого гріхопадіння й перед тим, як народити дітей? Тоді Господь міг би створити двох інших подібних і народилися б інший Каїн та інший Авель. Чи не повториться ця сама трагедія в інших світах, десь за далекими зірками? Можливо, вона відбувається в інших варіантах, десь за краєм землі. Але що таке край землі?

Коли я прочитав, як Люцифер проголосив Каїна безсмертним, то я з жахом подумав про те, що я теж буду безсмертним і буде безсмертною в мені моя ненависть. „Я матиму душу, — сказав я собі тоді, — тож чи ця моя ненависть залежатиме від моєї душі?“. І я дійшов висновку, що інакше бути не може, що така ненависть не може виникати лише в тілі. Те, чого ніхто ніколи не знаходив за допомогою скальпеля в інших, знайшлося в мені. Смертний організм не міг ненавидіти так, як ненавидів я. Люцифер прагнув стати Богом, а я ще з дитячих літ хіба не прагнув знищити всіх інших? І хіба міг би я бути таким нещасним, якби не зробив себе творцем нещастя?

Авелю нічого не коштувало вигодовувати своїх овець, як нічого не коштувало тому другому Абелю створювати свої картини. А мені? А мені коштувало дуже багато ставити правильний діагноз своїм хворим.

Каїн нарікав, що Ада, його кохана Ада, його сестра й дружина, не могла зрозуміти дух, який заслонив йому зір. Але моя Ада, моя бідолашна Ада чудово розуміла мій дух. Бо вона була християнкою. Але я також ніколи не зустріну нікого, хто б відчув до мене симпатію.

Доки я не прочитав і не перечитав Байронового „Каїна“, я, що агонізував і помирав на очах у стількох людей, не думав про смерть, не відкрив її. А тоді я подумав, чи коли помиратиму, то помру зі своєю ненавистю, чи вона помре зі мною, чи мене переживе; замислився про те, чи ненависть переживає тих, хто її виплекав, чи є в ній щось субстанціональне і чи вона передається, чи є душею, самою есенцією душі. І я почав вірити в Пекло й у те, що смерть — створіння, Диявол, Ненависть, перетворена на особу, Бог душі. Усьому, чого мене не навчила наука, навчила жахлива поема того великого ненависника, яким був лорд Байрон.

Моя Ада також лагідно дорікала мені, коли я не працював, коли не міг працювати. А Люцифер перебував між моєю Адою і мною. „Не піддавайся тому Духові!“ — кричала мені моя Ада. Бідолашна Антонія! І я просив її, щоби вона врятувала мене від того Духа. Моя сердешна Ада не стала ненавидіти їх так, як ненавидів я. Але чи я почав по-справжньому кохати свою Антонію? О, якби я був спроможний кохати її, я врятувався б! Але вона була тільки ще одним інструментом моєї помсти. Я хотів, аби вона народила мені сина або доньку, які помстяться за мене. Хоча разом із тим я по-дурному сподівався, що батьківство вилікує мене від моєї ненависті. Але, мабуть, я одружився тільки, щоби створити таких самих ненависників, як і я, щоби передати комусь свою ненависть, обезсмертити їх.

Мені закарбувалася в душу наче вогнем та сцена, що відбулася між Каїном і Люцифером у безодні простору. Я побачив свою науку через свій гріх і зрозумів, що дарувати життя можна для того, щоби поширювати смерть. І я переконався в тому, що моя безсмертна ненависть була моєю душею. Я подумав, що ця ненависть, певно, передувала моєму народженню й переживе мою смерть. І зіщулився від жаху, уявивши собі, як я вічно житиму, щоби вічно ненавидіти. Оце й було Пекло. А я стільки сміявся з тих, хто вірив у нього! То було Пекло!

Коли я прочитав, як Ада говорила Каїну про їхнього сина, про Енока, я подумав про того сина або дочку, яких я матиму; подумав про тебе, дочко моя, мою спокуту та мою втіху; подумав про те, що ти прийдеш, аби врятувати мене одного дня. І прочитавши те, що Каїн казав своєму сонному й невинному синові, який не знав, що він голий, я подумав, чи