Читати книгу - "Вибрані романи"

Той новий тріумф Абеля, уже як чоловіка, а не як митця — дитина була чудова, шедевр здоров’я та сили, „янголятко“, як казали, — ще тісніше поєднав мене з моєю Антонією, від якої я сподівався свого нащадка. Я хотів, я потребував, аби бідолашна жертва моєї сліпої ненависті — бо моя дружина була жертвою більше, аніж я, — стала матір’ю моїх дітей, із плоті від моєї плоті, з нутрощами від моїх нутрощів, які пожирав диявол. Вона стане матір’ю моїх дітей і завдяки їм вивищиться над матерями дітей від інших чоловіків. Вона, бідолашна, віддала перевагу мені, чоловікові непривабливому, зневаженому, скривдженому; вона взяла те, що інша відкинула з презирством і насмішкою. І навіть говорила про них добрі слова!

Син Абеля Абелін, йому дали ім’я батька, ніби для того, щоби він продовжив його родовід і славу, син Абеля, який із плином часу мав стати інструментом моєї помсти, був чудом, а не дитиною. І я відчував потребу теж мати таку дитину, ще гарнішу, ніж він».

Розділ одинадцятий

— І що ти готуєшся малювати тепер? — запитав в Абеля Хоакін одного дня, коли приходив оглянути дитину, й вони зустрілися у студії першого.

— Намалювати картину з історії або, точніше, зі Старого Заповіту, й тепер збираю матеріали...

— Як? Шукаєш моделі для людей тієї доби?

— Ні, читаю Біблію та коментарі до неї.

— Недаремно я сказав, що ти художник наукового напрямку...

— А ти лікар-митець, чи не так?

— Це гірше, ніж художник наукового напрямку... літератор! Намагайся не перетворити пензель на знаряддя літератури!

— Дякую за пораду.

— І якою буде тема твоєї картини?

— Смерть Авеля від рук Каїна, перше братовбивство.

Хоакін ще більше зблід і пильно дивлячись на свого найближчого друга, запитав його стриманим голосом.

— І як тобі це спало на думку?

— Дуже просто, — відповів Абель, не зауваживши, як змінився настрій його друга. — Ім’я... Адже й мене звуть... Дві замальовки голих тіл...

— Атож, голих тіл...

— І голих душ...

— То ти думаєш намалювати їхні душі?

— Звичайно! Душу Каїна, душу заздрості, й душу Авеля...

— І якою вона буде?

— Про це я тепер думаю. Поки що не знаю, яким буде вираз обличчя Авеля, якою буде його душа. Бо я хочу намалювати його, коли він ще не помер, але уже впав на землю, смертельно поранений братом. Читаю нині Книгу Буття й поему лорда Байрона «Каїн». Ти її читав?

— Ні, я не читав поему лорда Байрона «Каїн». А що ти вичитав із Біблії?

— Небагато... Ось це, — і, розгорнувши книгу, він прочитав: «І пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: Набула чоловіка від Господа. А далі вона породила брата йому Авеля. І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник. І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся...»

— А чому так сталося? — урвав його Хоакін. — Чому Господь подивився прихильним оком на Авеля та на жертву його й чому Він зневажив жертву Каїна?

— Це тут не пояснюють...

— А ти себе про це не запитав, перш ніж почати малювати картину?

— Ще ні... Можливо, Господь уже побачив у Каїні майбутнього вбивцю брата... заздрісника...

— У такому разі Він створив його заздрісним, дав йому випити приворотне зілля. Читай далі.

— «І сказав Господь Каїнові: Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то у дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати...»

— Проте гріх його переміг, — сказав Хоакін, — бо Господь покинув його. Читай далі.

— «І говорив Каїн до Авеля, брата свого. І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, і вбив його. І сказав Господь Каїнові...»

— Годі! Далі не читай. Мене не цікавить, що сказав Господь Каїнові, після того, як уже нічого не можна було залагодити.

Хоакін поставив лікті на стіл, підперши обличчя долонями і втупивши холодний і гострий погляд своїх очей в очі Абеля, який стривожився, сам не розуміючи чому, і сказав:

— Ти ніколи не чув, як іноді відповідають діти, що вивчають священну історію, коли їх запитують: «Хто вбив Каїна?»

— Ні!

— Так-от, коли їм ставлять це запитання, то діти, розгубившись, зазвичай відповідають: «Його брат Авель!»

— Я цього не знав.

— Але тепер знаєш. І скажи мені ти, що хочеш намалювати цю біблійну сцену... і таку біблійну!.. Тобі не спадало на думку, що якби Каїн не вбив Авеля, то останній сам вирішив би цю ситуацію, вбивши свого брата?

— І як би, на твою думку, це могло статися?

— Вівці Авеля були прийняті Богом, і Авель, пастух, здобув милість в очах Господа, але плоди землі Каїна, рільника, не сподобалися Богові, й Він не обдарував його тією ласкою, якою обдарував Авеля. Щасливчиком, улюбленцем Бога був Авель...

— А якою була провина Авеля в цьому?

— То ти вважаєш, що щасливчики, улюбленці Бога не несуть жодної відповідальності за це? Що їм не треба соромитися того, що дісталося їм задарма, що всі їхні привілеї вони одержали не за власні заслуги, а тому їм би слід було б не хизуватися цією ласкою, а приховувати її? Бо я не сумніваюся, що Авель таки дражнив Каїна тією прихильністю, яку він незаслужено здобув од Господа, лоскотав йому ніздрі димом від своїх овець, що їх приносив у жертву Богові. Ті, які вважають себе праведниками, мають звичку бути зухвалими й нахабними й принижувати інших, виставляючи свою праведність напоказ. Хтось із відомих людей сказав, що немає більшого мерзотника, ніж чоловік, увінчаний високими почестями....

— А чому ти вирішив, — запитав його Абель, спантеличений серйозністю розмови, — що Авель вихвалявся своєю ласкою в Господа?

— Я не маю найменшого сумніву, тому що він ані не