Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— О могутня сило, покажчиком якої є нескінченність, останній член усіх зростаючих прогресій — Боже всемогутній — ось ще одне чуле створіння, кинуте в простір; проте якщо воно має бути таким же нещасливим, як його батько, нехай краще твоя доброта позначить його знаком віднімання.
Проказавши цю молитву, батько з радістю обняв мене й промовив:
— Ні, бідна моя дитино, ти не будеш такою нещасливою, як твій батько, присягаюся святим іменем Господа, що ніколи не наказуватиму вчити тебе математики, зате ти вдосконалюватимешся в сарабанді, балетах Людовика XIV й усіх безглуздостях і зухвальствах, про які я лишень десь почую.
Сказавши це, батько облив мене гіркими сльозами й віддав акушерці.
Прошу вас тепер, аби ви звернули увагу на мою дивну долю. Батько присягнув, що я ніколи не вивчатиму математики, натомість умітиму танцювати. Тим часом діється зовсім протилежне. Сьогодні я володію глибокими знаннями в точних науках, зате ніколи не вмів навчитися — я не кажу сарабанди, яку тепер уже не танцюють, але й жодного іншого танцю. Я й справді не розумію, як можна запам’ятати фігури контрдансу. Жодна з них не випливає з одного центра, не відповідає якимось точним принципам, жодна не може бути представлена формулою, і я не можу собі уявити, яким чудом знаходяться люди, які все це знають напам’ять.
Поки дон Педро Веласкес розповідав нам про свої пригоди, ватажок циган зайшов до печери й сказав, що справи табору вимагають спішно вирушити в подорож і заглибитися в гори Альпухари.
— Дякувати Богові! — відповів кабаліст. — Таким чином ми ще раніше зустрінемося з Вічним Жидом, оскільки ж йому не можна відпочивати, то він вирушить з нами в похід, і тим довше ми зможемо поговорити. Він бачив дуже багато всього, і неможливо мати досвід, більший від його досвіду.
Потім ватажок циган обернувся до Веласкеса й сказав:
— А ти, сеньйоре, чи хочеш ти піти з нами, чи волієш, щоб тобі дали охорону, яка проведе тебе до найближчого міста?
Веласкес трохи подумав, а тоді відповів:
— Я залишив деякі важливі папери біля ліжка, на якому заснув перед тим, як прокинутися під шибеницею, де мене знайшов сеньйор, котрий є капітаном валлонської гвардії. Накажи, будь ласка, послати до Вента-Кемади. Якщо я не знайду своїх паперів, то мені нема чого їхати далі і треба повертатися до Сеути. А тим часом, якщо дозволиш, я можу подорожувати з вами.
— Усі мої люди в твоєму розпорядженні, — сказав циган, — я зараз же пошлю кількох чоловік до венти, вони приєднаються до нас на місці ночівлі.
Згорнули намети, ми вирушили в дорогу й, проїхавши чотири милі, зупинилися на ночівлю на якомусь пустому плоскогір’ї.
День двадцятий
Ранок ми провели, очікуючи на людей, яких ватажок вислав по папери Веласкеса до венти, і охоплені мимовільною цікавістю, ми придивлялися до дороги, якою вони мали повертатися. Сам тільки Веласкес, знайшовши на скельному схилі вигладжену дощами сланцеву плитку, покривав її цифрами, іксами та ігреками.
Написавши безліч чисел, він звернувся до нас і запитав, чому ми так непокоїмося. Ми відповіли, що причина цього — його папери, яких усе не несуть. Він відповів нам, що цей неспокій через його папери доводить, які в нас добрі серця, і що як тільки він закінчить свої підрахунки, то прийде непокоїтися разом з нами. Після чого завершив свої рівняння й запитав, чому ми зволікаємо з дальшою подорожжю.
— Але ж, сеньйоре геометре, дон Педро Веласкес, — сказав кабаліст, — якщо ти сам ніколи не непокоївся, то повинен був іноді помічати цей стан у інших?
— Справді, — відповів Веласкес, — я часто спостерігав неспокій і завжди гадав, що це має бути неприємне почуття, яке зростає з кожною хвилиною, але так, що ніколи не можна докладно визначити закони цього зростання. Однак можна сказати в цілому, що воно залишається обернено пропорціональним силі інерції. Тому я, якого вдвічі важче від вас схвилювати, лише за годину досягну такого ступеня неспокою, тоді як ви будете вже на наступному. Такі міркування можна застосувати для всіх пристрастей, які, за припущенням, збуджують хвилювання.
— Мені здається, сеньйоре, — сказала Ребека, — що ти чудово обізнаний з усіма пружинами людського серця і що геометрія — це найпевніша дорога до щастя.
— Цей пошук щастя, — відповів Веласкес, — може, на мою думку, вважатися розв’язанням рівняння найвищого ступеня. Ти знаєш останній член і те, що він складає суму всіх основ, але перш ніж вичерпаєш дільники, то вже доходиш до уявних чисел. Тим часом день минає в неперервній насолоді від обчислень і підрахунків. Так само і з життям: ти також приходиш до уявних величин, які вважала реальними вартостями, але тим часом ти жила й навіть діяла. А дія є всезагальним законом природи. Ніщо в ній не є бездіяльним. Тобі здається, що ця скеля перебуває в стані спокою, а земля, на якій вона лежить, виявляє протидію, яка сильніша від сили тиску, але якби ти, сеньйоро, могла підкласти під скелю ногу, то одразу переконалась би, що вона діє.
— Але хіба почуття, яке називається коханням, — сказала Ребека, — також можна оцінити за допомогою підрахунків? Так, наприклад, запевняють, що близькі стосунки зменшують любов у чоловіків, а у жінок навпаки — збільшують. Чи можеш ти мені це пояснити?
— Задача, яку ти мені пропонуєш, — відповів Веласкес, — доводить, що одна з двох любовей розвивається в наростаючій прогресії, а друга — в спадаючій. Тому повинен бути такий момент, коли закохані будуть кохати абсолютно однаково. Від цього моменту проблема підпадає під теорію максимумів і мінімумів і її можна представити кривою лінією. Я вигадав дуже зручне рішення для всіх задач такого типу. Припустимо, наприклад, що ікс…
Якраз коли Веласкес дійшов до цього місця свого аналізу, ми помітили посланців, які верталися з венти й принесли папери. Веласкес узяв їх, уважно переглянув і сказав:
— Мені повернули всі мої папери за винятком одного, який, щоправда, не так сильно мені потрібний, але який дуже цікавив мене під час ночі, що завершилася під шибеницею. Але це не має значення, я ні в якому разі не хочу вас затримувати.
Ми рушили в дорогу і їхали більшу частину дня. Коли ми зупинилися, товариство зібралося в наметі ватажка, і після вечері ми попросили його, щоб він продовжив розповідь про свої пригоди, що він і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.