Читати книгу - "Казки народів світу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Віддали брати вану скарби, а він і каже:
— За те, що врятували ви скарби незліченні, виконаю я всі ваші бажання.
Уклонився тоді вану старший брат і мовить:
— Немає в мене іншого бажання, крім того, щоб ти віддав землю біднякам.
Уклонився далі другий брат і мовить:
— Немає в мене іншого бажання, крім того, щоб ти дав кожному біднякові нове вбрання.
Вийшов наперед третій брат і попросив звільнити людей, які за борги в тюрмах сидять, а четвертий попросив справедливих суддів призначити.
Нічого робити, довелося вану виконати бажання братів. Зраділи люди, дякують братам, а ті відповідають:
— Не нам дякуйте, а батькові нашому. Він нас розуму навчив, на добрі діла справив.
ГОНЧАР
Непальська народна казка
Жив колись у Непалі гончар — великий шанувальник бога Шіви. Тільки випадала йому яка вільна часинка, він молився Шіві, день у день ходив до сільського храму, не пропускав жодного свята на честь Шіви, постився, коли належало, і роздавав милостиню бідним. Був той гончар дуже чесний ремісник, і посуд виходив у нього пречудовий. Лише одне засмучувало його: хоч як він мудрував, а не міг зробити так, щоб його глечики, горнята й миски не билися. І от з’явився якось перед ним уві сні бог Шіва та й питає:
— Чи ти справді хочеш, аби твій глиняний посуд ніколи не бився?
— О так, всемогутній Шіво, — відказав гончар, — це моє найпалкіше бажання в житті. Якби воно здійснилося, я був би найщасливішим на світі!
— Подумай гарненько, — мовив на це Шіва, — якщо ти певен, що ніколи-ніколи не пошкодуєш про це бажання, то я його виконаю.
— Я ніколи-ніколи про це не пошкодую, — твердо відказав гончар.
— Хай так і буде, — мовив Шіва і зник.
Прокинувшись уранці, гончар насамперед вирішив пересвідчитися, чи правдивий його сон. Сів він швиденько за гончарний круг і зробив горнятко. А потім, ще й глина не просохла, ним пожбурив з усієї сили об камінний мур. Як же зрадів він, коли побачив, що горнятко цілісіньке!
Невдовзі слава про його глиняний посуд, який не б’ється, пішла по всьому селу, а далі й по окрузі.
З усіх усюд почали до нього сходитися люди, щоб накупити тих небитких глечиків, горняток, кухликів, мисок. Тепер глиняний посуд купували лише в нього.
Та з часом покупців у гончара ставало менше й менше: посуд не бився, і не треба було купувати новий. І от настав день, коли гончар пожалкував про своє бажання, яке вдовольнив бог Шіва. А тим часом Шіві самому стало цікаво, як йдуть справи у його шанувальника, і він знову з’явився до гончара уві сні:
— Як ся маєш, чоловіче, — спитав Шіва, — чи щасливий ти тепер, коли вмієш робити глиняний посуд, що не б’ється?
— Візьми назад свою милість, зроби так, як було перше, о всемогутній, — почав благати гончар зі сльозами на очах. — Я думав, що здобуду славу, як робитиму посуд, що не б’ється, а тепер мені доведеться вмирати з голоду, бо більше ніхто нічого в мене не купує.
— А я ж тебе попереджав, — усміхнувся Шіва. — Та вже добре, раз ти зрозумів свою помилку, я ще раз виконаю твоє бажання.
З того часу глиняний посуд знову став битися.
ЛЕДАЧИЙ АХМЕД
Турецька народна казка
Була собі одна вдова, та й мала вона сина Ахмеда та такого ледачого, що й серед ледацюг найледачіший.
Мати виконувала всі синові забаганки, берегла його від холодного й гарячого, отож Ледачий Ахмед тільки те й робив, що дрімав біля тандиру. Іноді йому кортіло вийти в сад, тоді він починав хилитатися. Мати підбігала й питала: «Що сталося, мій любий синочку?» Але Ахмедові ліньки було навіть відповісти — сидів і хилитався далі. Тоді мати починала гадати, чого ж це заманулося її дитині: «Може, хочеш їсти? Може, хочеш пити? Принести тобі квітку? Ти хочеш у сад?»
Отак бідна жінка перепитувала щоразу, аж поки син насилу промовляв «еге».
Якщо синові хотілось їсти, мати годувала його з ложечки, а коли він просився у сад, тоді вона хапала його в оберемок та й несла.
Так воно б і досі йшло, та завжди станеться щось таке, чого не ждеш.
У падишаха тієї країни, де жила вдова з ледачим сином, було три дочки. Настав час віддавати їх заміж, отож батько й надумав познаходити дочкам незвичайних женихів. Падишах дуже любив усе незвичайне. От і просить він дочок:
— А виберіть-но собі по кавуну. Який буде кавун, такого й чоловіка матиме кожна!
Старша донька була вродлива. Попався їй перестиглий кавун. Середульша дочка подала батькові стиглий. А ось найменша дочка була геть не схожа на батька, не любила вона чудернацьких вибриків, а що мала ще й крутий норов, то взяла та й подала падишахові зелений кавун.
Старшу доньку падишах віддав за сина великого візира. То був розумний, працьовитий та лагідний юнак.
Середульшу дочку падишах віддав за сина другого візира, йому було двадцять п’ять років. Хлопець гарний і щирий.
Коли ж падишах розрізав кавун найменшої дочки, то й очам своїм не повірив. Кавун був зовсім зелений, хоч би одна насіниночка десь червоніла. Задумався падишах: «Чому ж це дочка вибрала такий кавун? Адже серед сестер вона найвродливіша і найрозумніша? Либонь, вирішила поглузувати з батька!..»
Розгнівався падишах та й заприсягнувся, що віддасть дочку за такого парубка, який схожий на зелений кавун.
Ото й посилає падишах своїх гінців по всій країні, щоб знайшли для найменшої дочки найледачішого, найдурнішого, ще й украй неоковирного жениха. Як почули цю новину дурні та ледарі, неабияк пораділи. Всі захотіли стати зятем падишаха.
Голоси вістунів долетіли й до вух Ледачого Ахмеда, та він скривився й сказав:
— Мамо, а заткніть-но мені вуха! На вулиці репетують, аж у мене у вухах дзвенить!
Та цього разу мати вчинила інакше: вона почала благати сина:
— Ой, Ахмеде, мій Ледачий Ахмеде, послухайся матері хоч раз: постань у падишаха перед очима. Ачей віддасть за тебе свою дочку. Адже я колись помру, що ж тоді буде з тобою?
А візьмеш падишахівну — до смерті житимеш спокійно, сину.
Благала мати, умовляла, та ба — син не слуха та й годі. Тоді посадила його мати собі на спину й почвалала до палацу. Ледве доперла свого гладкого сина та й скинула перед троном падишаха. Той страшенно здивувався, бо ще ніколи не бачив, аби такий здоровий парубій сидів на спині у матері. Він вирішив, що мати з сином надумали
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки народів світу», після закриття браузера.