Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том I"

Нарешті я довідався, що він помирає. Я кинувся до їхнього садка, мов божевільний, — невже він отак вислизне з моїх лабет? — зазирнув у вікно й побачив, що він лежить у своєму ліжку, а по боках стоять обидва сини. Я трохи не кинувся на всіх трьох, але тільки-но поглянув на нього, як щелепа в нього відвисла і я зрозумів, що йому кінець. Тієї самої ночі я все-таки пробрався до його кімнати та обшукав папери, щоб знайти хоч натяк, де сховано наші скарби. Але не знайшов нічого. Мені спало на думку, що моїх друзів-сикхів, якщо я зустріну їх коли-небудь, потішить звістка про те, що я залишив у його кімнаті знак нашої ненависті; отож я написав на папірці «Знак чотирьох», як було на картах, і пришпилив небіжчикові на груди. Нехай він і в могилі пам’ятає про тих, кого обдурив і пограбував.

На прожиток ми заробляли собі тим, що ходили по ярмарках, і я показував бідолаху Тонґу за гроші як чорного людожера. Він їв перед людьми сире м’ясо й танцював свої войовничі танці: це давало нам шапку пенсів під кінець дня. Як і раніше, я діставав вісті з Пондишері-Лодж, але за кілька років нічого нового не довідався; я знав лише, що сини Шолто досі шукають скарби. Аж нарешті надійшла звістка, якої ми так довго чекали. Скарби знайшлися. Вони були на горищі будинку, над хімічною лабораторією Бартолом’ю Шолто. Я негайно прийшов туди і все оглянув, але зрозумів, що з моєю дерев’янкою туди не залізти. Проте я дізнався про віконце на даху, а також про час, коли містер Шолто вечеряє. Я подумав, що з допомогою Тонґи мені все вдасться дуже легко. Я взяв його з собою і обв’язав круг пояса принесеним мотузком. Тонґа лазив, як кіт, і досить скоро опинився на даху, але Бартолом’ю Шолто, на своє нещастя, досі був у кімнаті, й це коштувало йому життя. Тонга думав, що зробив велике добро тим, що вбив його; коли я вліз по мотузку до кімнати, він походжав там гордо, як павич. І вельми здивувався, коли я відшмагав його кінцем мотузка й назвав кровожерливим бісеням. Потім я взяв скриньку зі скарбами й спустив її вниз, а далі спустився сам, написавши перед тим на папірці «Знак чотирьох» і поклавши його на стіл; я хотів показати, що скарби нарешті повернулися до тих, кому вони належать по праву. Тонґа витяг мотузок, зачинив вікно й поліз через дах — так само, як прийшов.

Не знаю, про що далі розповідати вам. Я чув, як один човняр вихваляв за швидкість Смітів катер «Аврора», отож подумав, що це саме те, що треба; я домовився зі старим Смітом, найняв катер і пообіцяв добре заплатити, якщо він довезе нас до нашого корабля. Він знав, безперечно, що гра тут нечиста, але про наші таємниці не відав. Усе це правда, що я розповів вам, джентльмени, — і зробив це не заради розваги: ви недобре прислужилися мені, — а через те, що мій єдиний захист — розповісти все, як було, щоб увесь світ знав, як обдурив мене майор Шолто, і що в смерті його сина я не винний.

— Чудова розповідь, — мовив Шерлок Холмс. — Цілком гідний кінець нашої цікавої справи. В останній частині вашої розповіді я не почув нічого нового, крім того, що мотузок ви принесли з собою. Оцього я не знав. І до того ж я думав, що Тонґа загубив усі свої шпичаки. А він вистрелив у нас іще одним.

— Тим, що залишився в трубці, сер. А решту справді загубив. Маєте ще якісь запитання? — люб’язно поцікавився каторжанин.

— Ні, дякую, більше не маємо, — відповів мій друг.

— Гаразд, Холмсе, — мовив Етелні Джонс, — ви з тих людей, яким треба догоджати. Всі знають, що в розслідуванні злочинів ви фахівець, але обов’язок є обов’язок, і я й так уже наробив помилок, догоджаючи вам та вашому другові. Мені буде спокійніше, коли ми відпровадимо нашого оповідача до безпечнішого місця. Кеб ще чекає, а внизу сидять двоє полісменів. Дуже вдячний вам обом за вашу допомогу. Звичайно, ви обидва повинні з’явитися на суд. На добраніч.

— На добраніч, джентльмени, — промовив Джонатан Смол.

— Іди першим, Смоле, — завбачливо сказав Джонс, коли вони виходили з кімнати. — Я не хочу, щоб ти розчерепив мені голову дерев’янкою, як отому джентльменові на Андаманських островах.

— Ось і кінець нашій невеличкій драмі, — сказав я після того, як ми кілька хвилин мовчки сиділи й палили люльки. — Боюся, що це була остання справа, що в ній я мав нагоду студіювати ваші методи. Міс Морстен зробила мені ласку, погодившися стати моєю дружиною.

Холмс аж застогнав з відчаю.

— Я так цього боявся! — вигукнув він. — Ні, я не можу вас привітати.

Мене це трохи зачепило.

— Хіба вам не до вподоби мій вибір? — спитав я.

— До вподоби. Як на мене, це найчарівніша дівчина, яка могла б стати найкращим помічником у нашій роботі. Вона дуже зугарна до цього: згадайте, що вона привезла нам з усіх батькових паперів не що інше, як карту фортеці в Аґрі. Але кохання — річ тонка й через те несумісна з чистим, холодним розумом, який я ціную найвище за все. Сам я ніколи не одружуся, щоб не втратити свого ясного розуму.

— Сподіваюся, — мовив я, засміявшись, — що мій розум витримає це випробування. Але ви знов утомилися.

— Так, почалася реакція. Тепер я цілий тиждень буду мов ганчірка.

— Дивно, — сказав я, — як у вас чергується те, що в іншої людини я назвав би лінощами, зі спалахами найдужчої енергії та жвавості.

— Так, — відповів він, — у мене є здібності і великого ледаря, і відчайдуха-забіяки. Я часто згадую слова Ґете:

«Шкода, що ти один: твоєї вдачі

Й на грішника, й на праведника стало б».

До речі, ще про цю норвудську справу: вони, як я й припускав, справді мали в будинку спільника, і то був не хто інший, як ключник Лал Рао. Все-таки Джонсові вдалося спіймати одну велику рибину.

— Як химерно розділився виграш, — зауважив я. — Цю справу