Читати книгу - "Аецій, останній римлянин"

через вісім літ, — не лише ті отці міста, які ще кланялися старим богам, але й усі сенатори, як один, — багаті наче Красс і Соломон та зовсім занепалі, могутні і позбавлені всякого значення, внуки відпущеників та потомки викрадачів сабінянок, — усі квапливо і радісно били долонями в оглушливих, довго не змовкаючих оваціях, у яких геть тонули радісні вітальні вигуки:

— Будь же здоров, найславутніший!…

— Вітай, Аецію!

— Вітай, оборонцю римського світу! Славо міста! Оздобо світу! Тріумфаторе!

У всій курії лише одна пара долонь не склалася до оплесків… навіть не здригнулася… не зрушила з покритих пурпуром колін… Худорлявий двадцятирічний юнак, що урочисто возсідав на золотому престолі, увінчаний золотою діадемою, яка сповзла аж до основи довгих відстобурчених вух, — невпевненим і роздратованим поглядом міряв горду постать звитяжного ворога своєї матері. Ще чотири роки тому остаточно завершилася запекла боротьба доньки Феодосія з нікчемним слугою узурпатора та вбивцею Фелікса. Як казав Секст Петроній Проб, повернення Аеція з вигнання, втеча Себастьяна і навернення Пелагії позбавили стару вовчицю останнього ікла. А двома роками пізніше, коли Валентиніан досяг повноліття і побрався з донькою Феодосія Другого, Плацидія втратила навіть видимість влади. Позбавлена усілякого впливу на правління, повністю віддалася побожності та ревній праці над прикрасою християнського обліку своєї любої Равенни; будувала нові церкви, руйнувала залишки староримського культу, запрошувала зі Сходу художників та будівничих, а ще завзято поширювала поклоніння Святій Трійці, за що її прославляли проповідники та церковні письменники. Натомість Заходом самодержавно, — як твердили цісарські промови й едикти, — правив владар імператор Валентиніан Третій завше Август; насправді ж, коли Аецій воював у Галлії, в Римі правив союзний із ним сенат: Глабріон Фавст, префект преторію після Басса і консул на тринадцятий рік царювання Валентиніана; сам Басс, найближчий співробітник Аеція; Вір Нікомах Флавіан, Секст Петроній Проб і Петроній Максимус, який знову помирився з патрикієм і був свіжо обдарований префектурою преторію, — після Фавста.

Всі п’ятеро чудово усвідомлювали, що раптове повернення сенатові давно втраченого значення і впливу завдячують лише тому, що на останній стадії змагання між Плацидією й Аецієм підтримали колишнього магістра обох військ. А ще добре розуміли, яку вигоду принесе сенаторському стану спілка з патрикієм, — спілка, скерована проти імператорської влади, всяке ослаблення якої відразу ж спричиняє збільшення сили сенату!… Отож насправді радісно та щиро вітали Аеція, який прибував до Італії після чотирьохлітньої відсутності, аплодуючи йому не лише як могутньому й корисному союзнику, а й насамперед дякуючи за власну блискучу сучасність та свої високі й горді надії за ще блискучіше майбуття…

А всі інші отці міста, — переважно не втаємничені проводирями партій у подробиці та тонкі відтінки суті союзу з патрикієм, — аплодували мужеві, що крокував через курію, як найбільшому і найщасливішому полководцеві свого часу, могутньому оборонцеві римського миру та цілісності імперії, грізному переможцеві ворогів Роми, з діяннями якого воістину не можна порівняти того, що зробили Боніфацій, Кастин, Констанцій, Стиліхон чи навіть він сам, — той колишній Аецій до битви під Арімінумом, про яку, зрештою, ніхто з сенаторів не хотів уже й згадувати… «Бо й справді, — гарячково мислили вони, — чим були ті його давні перемоги над готами, франками, норійцями і ютунгами порівняно з вікопомними вчинками, що їх він звершив упродовж останніх років уже як патрикій?! Що, наприклад, може рівнятися зі знищенням до пня грізної потуги бургундів?… Або ж остання готська війна?! Або спасенний для імперії союз із царями гунів, Бледою та Аттілою?!… А Гейзеріх, ще чотири роки тому такий небезпечний, грізний і страшний?!… Щоправда, у зайнятих ним провінціях лютує як істинний сатана: грабує римлян і переслідує правовірних, стратив навіть, — проклятий! — святих єпископів Поссидія, Новатуса і Северіана, виганяє та відбирає маєтки урядників, які не хочуть визнати науки Арія, — а все ж не сміє порушити границь, окреслених миром Тригеція, — так боїться Аецієвої помсти!…»

Не лише патрикію так бурхливо аплодують найпресвітліші, пресвітлі та найсвітліші. Майже так само гаряче вітають усіх, що його супроводжують, що виблискують, як зорі при місяцеві, ступають за ним як вовченята за могутньою годувальницею Ромула і Рема, як на старій картині — пантери за левом… «Як вітри за Еолом», — думають Симмахи і Віри. «Як Маккавеї за Юдою», — захоплено шепчуть Павлини, Гракхи, Аніції. Сенатори показують на них пальцями, не брак майже нікого з тих, що вже роками ділять славу непереможного і з’єднали свою долю з його величчю. Ось праворуч од Аеція крокує гот Сигісвульт. Воістину не обманувся в тому, кому так допоміг за часів повернення з вигнання; не може нарікати на невдячність, нагороджений справді по-царському. Варвар, аріанин, — отримав консулат, до того ж того самого року, що й Аецій: урочистого для Заходу року чотириста тридцять сьомого, коли імператор Валентиніан досяг повноліття, а імператор Сходу, щоб ушанувати цю мить, відступив на користь partium Occidentis честь іменування на цей рік також і другого консула… Але, наче Аецієві здавалося, що цієї нагороди Сигісвультові недостатньо, — ще й поділився з ним своїм власним титулом магістра обох військ!

Ще сенатори показували один одному руду голову Андевота і розкуйовджену бороду Марцеліна, — йому, як побратимові у вірі, особливо гаряче аплодували Віри, Симмахи і Деції. Щоправда, поруч із Аецієм не йшов улюблений вірний приятель Касіодор, але всі знали, що перший погляд патрикія побіг до третього ряду курульних крісел, де займав гідне місце його товариш, теперішній сенатор, — і «Ave, Cassiodor!» залунало так завзято, наче він не сидів у курії з самого ранку. Зате очі найпресвітліших, пресвітлих і найсвітліших даремно шукають Астурія, бо comes Hispaniarum вів запеклі битви у Бетиці з бунтівними селянами-багаудами, яких підтримував король свебів. Зате слідом за Аецієм йшов інший іспанець: ще молодий, а вже прославлений оратор і поет, заодно й комес — Меробад, панегірики якого надовго увічнили славу Аеція. В курії не було сенатора, який би разів десять, а то й більше, не повертався б охоче до кодексів од Меробада, особливо ж тих, що оспівували весілля Валентиніана з Євдоксією і другий консулат Аеція. Ніде-бо, — як се здавалося майже всім сенаторам, — не знайдуть такого гарного опису війни, як оспівана Меробадом історія боротьби патрикія проти все грізніших для цісарства бургундів, зухвалі королі яких раз-у-раз набігали на римські володіння зі своєї могутньої твердині Барбетомаг над Рейном. Самі галлійські легіони, може, не подолали б численних і войовничих