Читати книгу - "Улюбленець слави, Джойс Кері"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але критичний настрій, що так раптово охопив Тома, на цьому не вичерпався. За кілька днів по тому у нас був прийом (один з багатьох, які ми влаштовували, щоб належно відзначити Честерове підвищення), головним чином для тарбітонських, так званих, місцевих, прихильників Честера (серед інших приїхала Дейзі в яскраво-зеленій сукні, що скидалась, за її власним виразом, на буряк у салаті, і вся пообвішувана діамантами, що чомусь здавалися фальшивими), яким ми хотіли влаштувати зустріч з деякими лондонськими «зірками». Серед гостей були міністр, суддя, один відомий, проте цілком пристойний письменник, два титулованих чиновники з державної скарбниці і з десяток членів парламенту та перів. І Том чомусь запізнився.
Томові взагалі ми дали забагато волі, до того ж він не відзначався особливою пунктуальністю. Можливо, Том хотів (і в цьому він до певної міри нагадував самого Честера) прийти на вечірку пізніше й ефектно «вийти на сцену». Справді, багато хто розпитував про нього, казав (так, щоб ми неодмінно це почули), який він розумний та вродливий, а дві леді з Чорлока (не так по злобі, як бажаючи залишитися на висоті, коли вже потрапили на «фешенебельний», на їхню думку, прийом) заявили, нібито півгодини тому, їдучи в кебі по Челсі, бачили Тома у компанії якихось дівиць; всі вони гуртом виходили з мюзик-хола із сигаретами в зубах. А курити сигарети, не кажучи вже про все інше, вважалося і в Чорлоку, і у Тарбітоні за край непристойності.
Звісно, після такої об'яви по залу прокотилася хвиля пожвавлення, а дехто з гостей (що кидали допитливі погляди то на мене, то на Честера: їм було цікаво, як ми відреагуємо на цю новину) одверто не приховував свого задоволення. Адже трапилося щось справді нове й незвичайне! До того ж чимало тарбітонських друзів Честера, у тому числі й Гулд, були переконані, що на Тома згубно впливає Істборо, тоді як інші, наприклад, тітонька Леттер (і, гадається мені, Дейзі, а ще більше її дочка Кет, що обожнювала Тома), були раді, що в Томі нарешті відбувся якийсь перелам.
Вдома у нас на ті часи виникла своєрідна (звісно, не дуже численна) партія принца-наступника, ладна підтримати Тома у його повстанні проти Честера та й просто у бажанні жити по-своєму. Але, правду кажучи, я здогадувалась, як і чому Том опинивсь того вечора в цій «підозрілій» дівочій компанії та ще й на додаток до всього курив. Я не сумнівалася, що то були дівиці Трайб, троє «артистичних» донечок однієї «артистичної» вдови, яка мешкала поблизу в невеликому будиночку. Всі три мали те чи інше відношення до мистецтва й щиро зневажали будь-яку «умовність», а над усе — «політику» й усіх до неї причетних. У таких родинах в домі ніколи не переводяться ексцентричні молоді люди, які частенько розміщуються просто на підлозі, перед каміном тут завжди валяються обгорілі сірники, а звідкілясь неодмінно линуть звуки Шопена. Дівчата надзвичайно схилялися перед усім, що звалося мистецтвом, а сама місіс Трайб розгулювала по домі в якійсь аж надто просторій хламиді і була платонічно закохана чи не в кожного молодого актора, з яким готувала роль як репетитор; хоч вона не мала нічого спільного зі сценою, її вважали за авторитетного арбітра у питаннях смаку,— оскільки покійний її чоловік був журналіст і театральний критик.
Честерові й мені місіс Трайб у принципі подобалась, хоча вона й забирала у нас Тома, безбожно кокетувала з ним і привчала його іронічно ставитися до нашого «респектабельного» життя. Можливо, Честер навіть здогадувався, що Томові трапляється випалити одну-дві сигарети в компанії з дівицями Трайб, котрі були про нього дуже високої думки, проте вголос він — так чи інакше — своїх думок не висловлював. Честер чудово розумів, що Томові потрібна деяка свобода, хоч би тому, що він —«принц-наступник».
64
Певна річ, коли після двадцятихвилинного запізнення Том «з'явився на сцені» з дещо королівським, згодна, але нітрохи не бундючним виглядом (він надто любив життя, щоб бути самозакоханим), наші гості зустріли його цікавими поглядами. Проте він не звернув на це уваги й відразу ж, помітила я, почав шукати очима кого-небудь, з ким міг би поділитися тим, що його хвилювало. Може, навіть мене, бо я вже кілька разів ходила з ним на ранкові вистави у мюзик-хол. Та перше ніж він побачив мене в юрбі гостей, до нього підійшов Гулд (він був хрещеним батьком Тома) й суворим тоном запитав його,— що там у нього за приятельки, які — здумати лишень! — смалять сигарети.
Том, який і на дух не зносив Гулда, вмить збентежився.
— Приятельки? Які приятельки, містере Гулд? — холодно процідив він, трохи оговтавшись.
— Ті, з якими ти щойно був у мюзик-холі.
— Не доберу, про що ви говорите,— сказав Том.— Сьогодні ввечері я не виходив з дому.
І додав після паузи, ніби щойно згадавши:
— А коли й виходив, то тільки на пошту.
Настала незручна тиша, і Честер (удавши, ніби він не чув, про які там матерії говорили Том із Гулдом) поспішив послати Тома по якусь книгу. Не встигли двері за ним зачинитися, як Гулд і ті дві леді, що стріли Тома у Челсі, одностайно заявили, що Том просто злякався й не сказав правди.
— Так я й знав,— додав Гулд,— хлопчик пустився берега. Я вас попереджав, що так воно й станеться, коли віддасте його до цієї школи.
Честер зразу ж перевів розмову на жарт, сказавши, що не можна видавати жіночих таємниць. Але йому було дуже неприємно, що Том показав себе з такої невигідної сторони. І коли перед сном ми зайшли до хлопчика побажати йому надобраніч, Честер переказав йому слова чорлокських дам і додав:
— Сподіватимемося, що містер Гулд не подумав, ніби ти сказав неправду.
Й одразу ж додав, аби перешкодити Томові збрехати нам увіч і підказати йому правдоподібну поведінку:
— Мабуть, ти зустрів кого-небудь по дорозі на пошту? Коли це так, то й зараз ще не пізно пояснити все містерові Гулду. Ні в кого й гадки не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Улюбленець слави, Джойс Кері», після закриття браузера.