Читати книгу - "Станція з привидами, Барнс С.А."

Зі слабким дзижчанням лазерний скальпель прокладає акуратну лінію по шкірі Ліани прямо через синій X, випускаючи запах спаленого м’яса, а через секунду — перші червоні краплі крові.

Офелія важко ковтає, відводить погляд.

«Спокійно, Офеліє», — каже Ітан.

Її головний біль, який так і не зник, стає сильнішим, аж поки вона не відчуває біль у щелепі, а також знищує напружені м’язи шиї. Але вона тримається настільки спокійно, наскільки може.

PMU розгортає пінцет із клацанням і цоканням. Ми майже закінчили. Будь ласка, дозвольте нам майже закінчити.

«Що це за біс? Що це?” Суреш вимагає негайного пояснення.

«Це схоже … це схоже на екзоскелет». Ітан.

Погляд Офелії знову повертається до PMU. Жучок.

Під кров’ю вона бачить чорну річ із блискучими краями… Для неї вона не схоже на комаху; лінії занадто прямі. Але блискуча поверхня дійсно нагадує якийсь панцир. Знову ж таки, будь-які помилки тут, ймовірно, не схожі на будь-які, яких вони коли-небудь бачили раніше.

Пінцет PMU зачепив його, навіть коли жучок намагається заритися глибше.

«Куди це втікає?» Суреш нахиляється ближче, дряпаючи його руку. «Боже!» Він пильно дивиться собі на лікоть.

Біль у голові Офелії посилюється до блискавичної сили та інтенсивності. «Думаю, нам варто поспішити», — каже вона. Нудота наростає до точки неповернення.

«Хтось ще почувається хворим?» — бурмоче Кейт. Коли Офелія підводить погляд, вона притискає руку до голови.

Можливо, випивка. Але… Ітан також блідий і спітнілий, на його лобі пульсує вена.

PMU тягне за річ у Ліані, і на мить Офелія чітко бачить її, тверду та нерухому.

Вона задихається. Це не помилка, зовсім ні. Як таке можливо? Звідки це тут?

Тоді загарбник ніби подається під тиском пінцета, розливаючись маленькими нечіткими лініями назад до розрізу.

Офелія відсмикує руку. «Витягніть це, витягніть!»

Але за ті кілька секунд, які потрібні PMU, щоб перемістити захисний флакон на місце, уже занадто пізно. Ця штука розсипається, як оживлений чорний пісок, назад у надріз і зникає.

Кейт відступає в коридор, затиснувши рот рукою. Через мить лунає звук блювоти. Пульсація в голові Офелії тепер схожа на рух, наче крихітні ножі, що врізаються в її мозок, коли вони проникають глибше.

Це воно. Це кінець.

«Зашийте рану», — тихо каже Офелія. «До того, як вона втратить ще більше крові».

«Ні, почекай, ми не дістали це», — протестує Суреш, хапаючи її за руку, навіть не усвідомлюючи цього. Він переводить погляд з неї на Ітана і назад.

Ітан, однак, зосереджений на Офелії. «Зразок з Берча».

Вона киває, полегшення змішується з розпачем. Він бачив те саме, що й вона, і впізнав це.

Коли PMU починає накладати шов за командою Ітана, Офелія забирає зразок Берча на своєму столі.

PMU має налаштування для збільшення, ймовірно, для більш ретельного огляду травми пацієнта. Але це також згодиться для їхніх цілей.

Після того, як PMU закінчує накладати Ліані шов, Ітан змінює налаштування та підсовує флакон із чорною рідиною під центральну панель, щоб ближче розглянути.

“Що відбувається?” — запитує Суреш.

Ітан і Офелія ігнорують його, схилившись над панеллю.

Вигнуте скло флакона зі зразком спочатку спотворює зображення, але як тільки фокус регулюється, вони чітко бачать чорну рідину всередині. Рідина з носа і вух Берча. За винятком того, що при збільшенні видно, що рідина насправді прозора. Вона просто наповнена, навіть перенасичена джемом, з крихітними чорними частинками, всі вони блискучі і ідентичної форми. Під кутом у верхній частині, гострі лінії з боків.

На даний момент, зважені в цій рідині, вони розташовані під кутом і розкидані, деякі зібрані у більші утворення, інші розпадаються на ледь помітні частинки.

Весь час той самий блискучий чорний кут, та сама знайома форма…

Ітан і Офелія відриваються від PMU, щоб витріщитися на кришталеві вежі, що стирчать із землі за вікном, мерехтячи в штормі та зникаючи з видимості.

Точний збіг.

27

Кейт потирає чоло. «Я не розумію. Ви хочете сказати, що в нас є шматочки кривавої будівлі?» Вона все ще виглядає попелястою. Але вона прямо й рівно сидить у кріслі, яке Ітан перетягнув з-за столу в центральній частині.

Вони троє, Кейт, Ітан і Офелія, збираються біля дверей шлюзу з боку А.

«Це припущення, яке ми зробили. Яке зробили всі. Що ті… споруди були частиною міста. Але хтось коли-небудь задокументував це?» — запитує Офелія. «Якщо хтось це підтвердив, цього не було в жодному з файлів, які я прочитала». Факт, який змушує її відчувати себе так, ніби вона дивиться на землю із запаморочливої ​​висоти.

«Чи справді ми довіряємо звітам Піннакле?» — запитує Кейт. «Або вони пропустили щось велике, або вони брешуть про це».

Жар обпікає шию та щоки Офелії. Кейт права. Офелія діяла, виходячи з припущення, що Піннакле, можливо, відредагувала або приховала потворні факти, які могли перешкодити продажу прав на Монтроуз. Але це виходить далеко за рамки їхньої місії.

Жадібність Бреїв вражає її знову. Вона сумнівається, що її дядько брав безпосередню участь, але він точно був причетний до рішень на вищому рівні, які привели їх до цієї халепи.

Його повідомлення, за якими так уважно стежила її мати. Не лети на ту планету…

У той час Офелія витлумачила це як страх її матері бути викритою, а також як її постійний страх перед тим, що донька Кривавого Бледсо може зробити далі.

Але зараз…

Чи знала її мати про цю планету? Чи її дядько? Невже тому вони так наполягали, щоб її зупинити? Вони намагалися її врятувати? Або, що ймовірніше, врятувати себе, бо вона могла дізнатися, що вони зробили, збрехавши Монтроз про угоду, яка привела її і комаду на цю планету.

Офелія хитає головою. Вона зараз не може впоратися з цим.

«Це не будівлі. Я не знаю, що це таке. Матеріал змінює свій зовнішній вигляд, складаючись разом, а потім розсипаючись за потреби. Ми побачили це, коли спробували витягнути його з Ліани, — зазначає Ітан. «Це… вони здаються…»

Живими.

Це слово, яке ніхто не хоче використовувати. Вони можуть бути не органічними або органічними в тому, як це визначають люди. Але вони є щось.

«Вони реагують на подразники», — каже Офелія. «Шматки рухаються, коли хочуть втекти».

«Так, і автомобіль теж. Це нічого не означає». Кейт спирається ліктями на коліна, підперши голову руками, її плечі згорблені від болю.

“З вами все гаразд?” — запитує Офелія, нахиляючись біля неї.

Кейт повертає голову, щоб Офелія натягнуто посміхнулася. “Голова болить. Нічого, з чим я не можу впоратися. У мене були й гірші похмілля».

Офелія сумнівається в цьому, але розуміє її. Кейт робить те, що їй потрібно, щоб зберегти спокій. І якщо це говорить собі, що вона все контролює, то це добре.

«Тож ми приземлилися на їхній планеті, забрали їх