Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

 Що було далі, неважко здогадатися. Боги перетворилися на монстрів в очах людей. Джоар стали боятися, намагатися їх знищити. І тим, кого ще недавно називали богами, довелося приховувати свої сутності й оберігати свої таємниці, зникнути, зачаїтися.   

 Розповіді про істот, які проливають і харчуються кров'ю, є в усіх культурах по всьому світу, навіть у найдавніших. Лілу - вампіроподібні духи часів Вавилонського царства, акшари в шумерській міфології. Але в більшості міфів ідеться про істот, що живуть у темряві.  

 Однак як же з'явилися інші вампіри, ті, для кого прямі сонячні промені так згубні?    

 Людство з давніх часів цікавилося пошуком вічної молодості та безсмертя. А дехто цією ідеєю був просто одержимий. І «еліксир безсмертя» було знайдено. Людина сама винна в тому, що з'явилися вампіри, приречені ховатися в ночі. Щось пішло не так в експериментах і спробах розгадати таємницю відносного безсмертя створінь, які прийшли з Небес. Девід вважав, що причиною появи сутінкових вампірів стала одна з рослин, які джоар намагалися прищепити і виростити на Землі. Вона якимось чином цілком могла опинитися в руках людини.   

 Було дивно чути історію появи вампірів - прибульців із незвіданих світів. І тих, хто в гонитві за вічним життям перетворився на нічних блукаючих істот, кожен з яких був колись людиною.  

 Джоар майже ніколи не перетворювали людей на подібних собі. Але все ж таке траплялося. Так дід Міна був наверненим вампіром. Джоар міг вибрати собі пару не тільки зі свого кола. А також вибрати шлях, яким буде йти, живучи як вампір або приховуючи свою сутність від інших вампірів і від людей.   

 Я згадала розповідь Міна про його рідних і про бабусю Джона Тео, які «ховалися» у світі людей. Ставила собі запитання, чи хотіла б я повернутися... Але, як казав Мін, це лише робить вампірів вразливими і слабкими, а не перетворює на людину. Я не можу бути слабкою...  

 Поступово ми звикали жити у величезному особняку Греїв. Це багато в чому відрізнялося від того тихого й усамітненого життя, яке ми вели раніше. Але мені подобалося. Приємно було відчувати підтримку і ненав'язливу турботу тих, хто поступово ставав для нас справжньою родиною. Мене не напружувала присутність інших вампірів. Я розуміла, що їхнє товариство, навіть присутність Віка і суворого Юена, робить мене певною мірою щасливішою і дає змогу не думати про погане, про те жахливе, що може трапитися. На якийсь час я, і справді, перестала переживати про Маркуса.  

 І нехай не все було так уже й гладко і декому знадобилося більше часу, щоб ужитися під одним дахом. Напруга у стосунках Ейдена і Єна відчувалася. Особливо спочатку. І я розуміла, що це через мене.   

 Але чому Єн не покинув особняк Греїв? З одного боку, в цьому не було нічого дивного або незвичайного. Усі, хто став частиною сім'ї Девіда, залишалися в його будинку. До того ж тут у Єна не було ані його підлеглих, ані шукачів, ані тих таємних, усамітнених будиночків, де він міг би зупинитися. Та й Девід наполягав на тому, щоб ми трималися разом. Ми всі маємо навчитися ладнати одне з одним. І, крім того, ніхто не знав, як поведеться Маркус. Наскільки вистачить сили його слова. Як довго триватиме мир?  

 І Девід вичікував, залишивши в Нью-Йорку кількох спостерігачів. Я правильно здогадувалася, що в Єна був хтось, хто шпигував для нього за спиною Маркуса. Цей вампір залишився вірним своєму босові. У Девіда і близнюків були власні джерела, інформатори, і... свої способи добути потрібні їм відомості. Кілька тижнів по тому близнюки і Єн вирушили «прогулятися» в Нью-Йорк. Повернулися, нічого підозрілого не помітивши. І це заспокоювало. 

 Якийсь час ми майже не бачилися з Єном. Мені здавалося, що він уникав зустрічей зі мною. Або просто йому потрібно було більше часу, щоб звикнути, або не хотів бачити нас з Ейденом разом. Але, чесно кажучи, я й не шукала зустрічей з Єном. Нам стільки довелося пережити разом, він став для мене навіть не воїном, про що я колись попросила, а другом. І він бажав мене, говорив, що чекатиме. Я боялася відчути і зрозуміти, що він не передумав, що йому боляче бачити нас з Ейденом разом. 

 Але одного разу я застала Єна на самоті. 

- Моя присутність тут обтяжує тебе? – запитав він. 

- Ні, це не так. 

- Забудь те, що я колись казав тобі. Я хочу залишатися для тебе лише другом. А зараз я, певним чином, ще й твій брат. 

- Так, у мене з’явилося багато братів. Сподіваюся, я не все повинна забувати. З того, що ти говорив мені. 

- Ні, звісно. 

- Як ти сам? 

- Турбуєшся про мене? 

- Ти мій друг. 

- Я в нормі. 

- Девіде... 

- Ми ніколи не були ворогами. Я просто робив свою роботу. Ані взаємних претензій, ані неприязні. 

 Я уважно придивилася до Єна. Чи так це? 

- Девід знає, - коротко промовив Єн, і я зрозуміла, що він розуміє, про що я думаю. 

 Девіду відомо про те, що Єн допоміг розшукати його для Маркуса? 

 Добре, що не Єн намагався вбити Девіда. 

 Єн змінив тему розмови, заговоривши про Мелані.