Читати книгу - "День падіння з висоти., Лія Серебро"

Найкращий гінеколог, за його словами, підтвердив, що у мене тонус матки і я потребую стаціонарного збереження вагітності.

   Олександр тут же надзвичайно надихнувся і з вражаючим ентузіазмом йому успішно вдалося ізолювати мене на час вагітності, саме в нас вдома. На другому поверсі він обладнав окрему кімнату для мене. Розписав розпорядок дня, харчування і власноруч приїжджав систематично навіть з роботи, щоб робити мені укол і необхідні крапельниці.

Події розвивалися однозначно не на мою користь. Я уявляла собі не раз, як відсторонившись від посади в благодійному фонді, я часто гулятиму парком, їстиму морозиво, дихатиму свіжим повітрям, відпочиватиму і писатиму картини.

    Моя ізоляція від зовнішнього світу наростала поступово, плавно і не помітно.

   Перший триместр вагітності я ще встигла зустрітися з подругою Оксаною і навіть кілька разів з'явитися на роботі, звісно, отримавши «акуратний» прочухан від Олександра. Під виглядом турботи про мене і майбутню дитину він просто прикривав своє небажання мого контакту із зовнішнім світом.

-Звідки ти знаєш, де була твоя Оксана до тебе? Принесе інфекцію, заразить тебе, а це вкрай небажано! Тим паче, не забувай: постійна загроза викидня! У четвер приїде до нас узист! - повідав він між справою.

-Самі не можемо поїхати до нього? Ти занадто мною опікуєшся! Це - вже не нормально! - обурилася я.

     Його піднесений настрій зберігався аж до моїх пологів і деякий час після них. Олександр став ретельніше підбирати собі одяг. Поміняв свій стиль на більш офіційний, накупив купу дорогих запонок, поміняв парфум, від якого мене нудило з перших днів вагітності, а потім вже до кінця мого життя. Запах тригеррив настільки, що, почувши, навіть у натовпі його, всередині все переверталося і я вкривалася холодним потом.

 -Ти не чула напевно, що тобі лікар порекомендував? Я нагадаю! - він присів поруч і взяв мою руку у свою, погладивши моє волосся. - Постільний режим, аж до пологів!

-Я вже й так погано почуваюся від того, що постійно лежу! Живіт не болить! Слабкість від того, що мало рухаюся! - я піднялася з ліжка на ліктях, а він схопив пульт і почав підіймати узголів'я під потрібним кутом.

-Поїхали прогуляємося! - раптово запропонував він.

-Несподівано! - вигукнула я, уже жваво піднялася з ліжка і миттю зібралася прямо при ньому, одягнувши вільний прогулянковий костюм і зачесавши волосся на бік.

  Він оцінювально подивився на мене.

Я навіть не питала, чому він довго дивився на мене. Мені хотілося скоріше виїхати з дому. Ми, як і раніше, не спали разом, як і домовлялися, а він напрочуд тримав своє слово не заговорювати першим зі мною. Дуже обережно, іноді він порушував договір, але потім «дико» вибачався переді мною, а наші стосунки стали схожими на стосунки між небайдужим до пацієнтки лікарем і тяжкохворою.

     Він підвіз мене до якоїсь будівлі, схожої на державну установу.

-Йдемо! - дружелюбно запропонував він.

 Без задньої думки я вийшла і милуючись весняним містом пішла за ним.

-Ми куди? - запитала я, піднімаючись за ним на третій поверх будівлі.

-Тут круті сходинки, обережно! - попередив він.

-Так куди ти мене ведеш? - перепитала я.

-Сюрприз! - заявив він пафосно, відкриваючи переді мною двометрові дубові двері.

    Від слова сюрприз мої нутрощі стиснулися, як гума в окропі. Це слово з його вуст не завжди відповідало заявленому і, як правило, ніколи не було сюрпризом, у повному розумінні цього слова.

-Це - РАГС? - здивовано з розчаруванням у голосі вигукнула я, щойно дійшло куди він мене привів.

Олександр загадково посміхнувся, примружив очі, взяв мене під лікоть і повів углиб залу, де за столом для розпису вже сиділа помпезна дама у віці.

-Ти не міг мені сказати раніше про це? - ледве чутно прошипіла я.

-А що б це змінило? По-моєму, ти завжди тільки й мріяла про це! - захоплено відповів він, намагаючись прокрутити мене навколо себе.

-Ти помиляєшся! - уже голосніше заговорила я, вирвавшись посеред залу. - І що за цирк узагалі? По-перше, про таке хоча б попереджають! По-друге, я це не так собі уявляла! Я хотіла весілля, а ти в тиху, навіть, ні слова не сказавши, приволік мене сюди! Я в спортивному костюмі! І я вже давно не хочу, щоб ти став моїм чоловіком!

-Ти суперечиш сама собі! То ти хочеш весілля зі мною! Але на жаль! Весілля не буде! Ти при надії та потрібно поводитися скромніше і будь-які святкування зараз недоречні! Це - втомить тебе! То тепер перед самим фактом, ти влаштовуєш зараз мені сцену невдоволення? - прошепотів він, нахилившись до мене.

-Ти не запитав мене! Як черв'як приготував лаз у землі заздалегідь і повів мене за собою!

   Працівниця РАГСу, підвелася зі стільця і поглядом запрошувала нас підійти ближче.

-Почекайте! - крикнула я їй.

  Олександр терпляче стояв біля мене і не в його інтересах було зараз хоч якось перечити мені. За будь-яку ціну йому зараз потрібно було залагодити все без скандалу.

  Він відкашлявся і взяв себе в руки.