Читати книгу - "Таємничий острів"

— Ах ти розбійнику! — крикнув Пенкроф.

І він змахнув сокирою, збираючись розтрощити тварині голову, але Сайрес Сміт зупинив його, кажучи:

— Змилосердьтесь над мавпою, Пенкрофе!

— Пожаліти чорноморду тварину?

— Та вона ж скинула нам драбину.

Інженер сказав це таким дивним тоном, що ніхто не зрозумів, говорить він серйозно чи жартує.

Всі кинулися на мавпу, вона хоробро захищалася, але її повалили і зв’язали.

— Хух, — віддувався Пенкроф, — а що ж нам з нею робити?

— Візьмемо в служіння, — відповів Герберт. Говорячи це, юнак і не думав кепкувати, — він знав, яку користь може дати розумна мавпа.

Всі з’юрмилися біля тварини й уважно її роздивлялися. Вона належала до того розряду людиноподібних, лицьовий кут яких не дуже відмінний від лицьового кута австралійців і готтентотів. Це був орангутанг, а орангутангам не властиві ні кровожерливість бабуїна, ні легковажність макаки, ні неохайність сагуїна, ні непосидючість маго, ні погані звички павіана! У представників цього сімейства людиноподібних спостерігаєш риси, що свідчать майже про людський розум. Ручні орангутанги вміло прислужують за столом, прибирають у кімнатах, дають лад одягу, чистять взуття, спритно користуються ножем, ложкою, виделкою і навіть п’ють вино… неначе двоногі слуги без мавпячої шкіри. Відомо, що орангутанг служив Бюффону,[24] як відданий і старанний слуга.

Зв’язаний орангутанг, що лежав у залі Гранітного палацу, був просто велетнем, шести футів заввишки; він мав пропорційну статуру, широкі груди, голову середніх розмірів, лицьовий кут дорівнював шістдесяти п’яти градусам, круглий череп, великий ніс, тіло вкрите м’яким лискучим хутром, — тобто це був чудовий представник людиноподібних мавп. Очі він мав менші людських, погляд — жвавий, розумний, білі зуби блищали з-під вусів, завершувала портрет невелика кучерява борідка каштанового кольору.

— Просто красень! — сказав Пенкроф. — Знали б ми його мову, поспілкувалися б!

— так це правда, хазяїне? Він буде нам служити?

— так, Набе, — усміхаючись, відповів інженер. — Тільки не ревнуй!

— Сподіваюся, з нього вийде чудовий слуга, — зауважив Герберт. — Очевидно, він ще молодий, і ми зможемо його виховати. Нам не доведеться застосовувати силу або виривати в нього ікла, як це робиться в таких випадках! Він, напевно, прив’яжеться до господарів, якщо вони жалітимуть його.

— Звичайно, ми будемо до нього добре ставитись, — відповів Пенкроф, який уже забув своє обурення «жартівниками».

І, наблизившись до орангутанга, запитав:

— Ну, як справи, приятелю?

Орангутанг у відповідь тихенько забурчав, не виявляючи особливої неприязні.

— То, виходить, хочемо приєднатися до родини поселенців? — запитав моряк. — І почнемо служити містеру Сайресу Сміту, так, чи що?

Почулося схвальне бурчання.

— І замість оплати вистачить і їжі?

Втретє прозвучало задоволене бубоніння.

— Мова в нього досить одноманітна, — озвався Гедеон Спілет.

— І добре, — заперечив Пенкроф. — Чим менше говорить слуга, тим краще. І крім того — без платні! Чуєте, приятелю? Для початку оплати вам не призначаємо, зате надалі одержите подвійно, якщо вами будуть задоволені!

так з’явився на острові ще один поселенець, який згодом надав усім безліч послуг. Назвали його на прохання моряка й на згадку про мавпу, відому йому колись, Юпітером, а скорочено — Юпом.

Ось, як дядечко Юп без особливих церемоній оселився в Гранітному палаці.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Роботи, які не терплять зволікання. — Міст через ріку Віддяки. — Плато Круговиду перетвориться на острів. — Підйомний міст. — Збір зерна. — Струмок. — Містки. — Пташиний двір. — Голубник. — Онагри. — Запряжка. — Поїздка до порту Повітряної кулі

Отже, поселенцям острова Лінкольна вдалося знову заволодіти своїм житлом, не звертаючись до закинутого водостоку і не перетворюючись знову на мулярів. І справді, їм пощастило, тому що тієї миті, коли вони вже зібралися почати роботу, зграю мавп охопив раптовий і незрозумілий жах, який вигнав їх із Гранітного палацу. Можливо, тварини відчули, що їм загрожує напад з іншого боку? Тільки так і пояснювалась їхня стрімка втеча.

Наприкінці дня поселенці перенесли трупи мавп до лісу і зарили; потім вони впорядкували житло: непрошені гості все перекинули догори дном, але майже нічого не поламали. Наб розпалив плиту і приготував із запасів, що зберігалися в коморі, смачний обід, якому всі віддали належне.

Не забули і Юпа, він з апетитом з’їв кедрові горіхи і коренеплоди, якими його просто загодували. Пенкроф розв’язав йому руки, але ноги залишив сплутаними мотузами, доки не переконається в слухняності мавпи.

А перед сном Сайрес Сміт і його товариші, сидячи за столом, обговорили деякі нагальні плани.

Найважливішою і спішною справою вони вважали спорудження мосту через ріку Віддяки — треба налагодити сполучення між Гранітним палацом і південною частиною острова; потім доводилося влаштувати кораль[25] для муфлонів та інших тварин, яких вирішили приручити.

Здійснивши обидва плани, поселенці розв’язали б важливе питання — поновили б одяг. Справді, через міст легко буде переправити оболонку кулі, з якої вийде прекрасна білизна, а в коралі вони настрижуть вовни для зимового вбрання.

Сайрес Сміт мав намір улаштувати кораль біля витоків Червоного струмка, поблизу гірських пасовищ, де вистачало соковитого і щедротного харчу. Дорога між плато Круговиду і витоками Червоного струмка була майже прокладена, а коли вони розбагатіють на удосконалений візок, пересування полегшиться, особливо якщо вдасться спіймати яку-небудь запряжну тварину.

Але якщо на кораль не впливала віддаленість від Гранітного палацу, то інакше розгорталися перспективи пташника, на цьому Наб і зупинив увагу поселенців. І справді, місце домашнього птаха — під рукою головного кухаря. І всі погодились, що немає зручнішого куточка для пташиного двору, ніж на березі озера, поруч зі старим водостоком. Водяне птаство жило б там на волі, як і всі інші пернаті. Вирішили зробити першу спробу і приручити самця та самку прихованохвостів, спійманих під час недавньої експедиції.

Ранком 3 листопада випадало братися за нові роботи — спорудження мосту, і в цій важливій справі повинні були брати участь усі поселенці. Вони перетворилися на тесль і, взявши на плечі пилки, сокири, прихопивши кліщі, молотки, пішли до берега ріки. Пенкроф висловив таке побоювання:

— А що, коли за нашої відсутності дядечкові Юпу спаде на думку витягти драбину, яку він так поштиво спустив нам учора?

— Припасуємо її за нижній кінець, — відповів Сайрес Сміт.

І вони прив’язали драбину до двох кілків, глибоко вбитих у землю. Потім поселенці піднялися лівим берегом ріки Віддяки і незабаром дійшли до першого закруту ріки.

Вони зупинилися, щоб перевірити, чи можна тут перекинути міст. Місце здалося їм зручним.

І справді, звідси до порту Повітряної кулі, відкритого напередодні на південному березі, було усього лише три з половиною милі: між цими двома точками