Читати книгу - "Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи"

Розум як раб пристрастей

Доволі цікавим видається також погляд Сміта на раціональність людської поведінки. Дуже сильно вплинув на неї його приятель Девід Г’юм. Адам Сміт пише:

Проте хоч розум — це, безперечно, джерело загальноприйнятих моральних правил і всіх моральних судів, які ми за його допомогою проводимо, проте абсолютно безглуздо й нерозумно вважати, що первісні уявлення про те, що добре, а що погане, диктувалися саме розумом. ...Ці первісні уявлення... не можуть бути предметом розуму, вони — продукт безпосередніх почуттів і відчуттів. ... Розум не може зробити будь-який конкретний предмет симпатичним чи несимпатичним для нашого мислення тільки з огляду на сам предмет... Розум може показати, що цей предмет слугує для отримання іншого предмету, який від природи може бути або приємним, або неприємним... Проте нічого не може бути симпатичним чи несимпатичним само по собі, якщо його таким не роблять безпосередньо наші почуття і відчуття[732].

Г’юма прославила одна цитата, яка ставить з ніг на голову раціоналістичну антропологію: «Розум — раб пристрастей»[733]. (До речі, саме щодо цього пункту він дуже близький до думки Бернарда де Мандевіля[734], якого він критикує разом з Адамом Смітом). Цитата якоюсь мірою підсумовує його філософію — розум і почуття не борються разом, але й не стоять одне супроти іншого. Вони просто не лежать в одному рівні, щоб змагатися між собою. Людською поведінкою керують почуття — пристрасті, афекти (passions) і розум відіграють свою роль аж на вторинному рівні, у процесі раціоналізації[735]. Джон Локк використовує подібний аргумент: «Розум насправді не встановлює і не формулює природний закон, а тільки його шукає і відкриває ... розум взагалі відіграє свою роль аж на вторинному рівні, у процесі раціоналізації[736]».

Наша поведінка — насправді зовсім не результат розрахунку вигідності чи невигідності, зиску й витрат. Нашою поведінкою радше управляють сили, які лишаються нам незрозумілі; емоції, які мотивують нас до дії. Схожий ірраціональний характер мають і animal spirits Кейнса, до яких ми скоро перейдемо.

Філософ Девід Г’юм запротестував би проти сучасної антропології homo oeconomicus з огляду на те, що відчуття, а не раціональність — рушійна сила людської поведінки. Іншими словами, самої раціональності недостатньо для того, щоб мотивувати людину щось робити. На думку Г’юма, розум — це «всього лиш інструмент; сам по собі він не здатен морально засудити чи схвалити той чи інший вчинок. Корисність — це лише тенденція до певної цілі; і якби ціль була нам геть індиферентною, тоді настільки ж байдужими (індиферентними) нам би мали бути й засоби [для досягнення цієї цілі]»[737]. Самостійно розум не здатний упорядкувати наші преференції таким чином, щоб ми могли діяти, розум не вміє мотивувати до дії. «Те, що чесне, справедливе, доцільне, шляхетне, щедре, — тільки це заволодіє нашим серцем й анімує нас до того, щоб ми [схопилися] цього вчинку й утримували його. А те, що зрозуміле, очевидне, те, що правдоподібне, що правдиве — це формує лиш холодну згоду й прийняття; а також задоволення нашої спекулятивної цікавості й кінець наших пошуків»[738].

Схожа позиція також у Іммануїла Канта: «Проте чистий розум апріорі не може працювати з цілями»[739]. Розум відіграє лиш вторинну роль, коли знаходить найкращу дорогу до цілі, а саме в конфігурації (спрямування засобів на ціль), корекції (корекції сприйняття), специфікації, планування й зважування[740]. У наших діях ми вбачаємо взаємодію розуму й почуттів[741]. Про те, що й сам розум формує парадокси[742], читайте більше в другій частині книги.

Консолідація двох Смітів?

Досить парадоксальним є явище, що визначні економічні авторитети заперечують економічну оригінальність і де Мандевіля[743], і Сміта[744], проте обох хвалять як визначних мислителів у сфері психології, етики й філософії. Як узагалі можливо, що саме вони стали «економічними батьками-засновниками»? Чи не тому, що ядро економіки насправді становлять психологія, філософія й етика разом узяті, і що саме де Мандевіль та Сміт набагато сильніше, ніж будь-хто інший до них, почали економічну суперечку, яка триває до сьогодні? Чому батьками економіки ми не вважаємо меркантилістів чи фізіократів, що послуговуються математикою? Адже це був саме (французький!) фізіократ Вінсент де Гурне (1712-1759), який випередив на одне покоління Сміта й сказав сьогодні вже крилату фразу laissez-faire, laissez-passer. Утім, сьогодні ні про нього — ні про інших — ми не чуємо так багато, тоді як «Das Adam Smith Problem» (тобто проблема егоїзму в розумінні Сміта) все ще жива й обговорюється.

Доволі проблематично дати визначення поняттю егоїзм, тобто сказати, скільки всього різного воно може в собі приховувати. Якщо егоїстичним вважають учинок Яна Гуса, який за правду вирішив навіть згоріти в вогні, чи Франциска Ассизького, який роздав усе своє майно, тоді егоїстично поводяться взагалі всі на світі, але термін егоїзм очевидно втрачає сенс, тому що він поступово перетворюється на всеохопне поняття, яким можна пояснити будь-які ! і навіть абсолютно протилежні — вчинки.

Підсумок: Сміт reloaded

У цьому розділі ми вирушили слідами недорозумінь, що супроводжували концепт невидимої руки ринку, який приписують Адамові Сміту. Ми подивилися, як він ставився до Бернарда де Мандевіля та до ідеї соціальних відносин, які формувалися виключно з допомогою розуму. Також ми відкрили т. зв. Das Adam Smith Problem і продемонстрували, що не можна всі людські вчинки пояснити лише єдиним (егоїстичним) принципом. Окрім цього, ми зупинилися також на філософії Девіда Г’юма, багато думок якого перейняв Сміт. Г’юм, наприклад, применшував роль розуму, а замість цього на ключові позиції ставив почуття й емоції. Адам Сміт багато говорить про основоположний людський принцип співчуття (sympathy), за яким гуртується все суспільство. Загалом Г’юм і Сміт вважали людину суспільною істотою, що відчуває зв’язок між собою і найвіддаленішими членами людської родини.

Сучасний мейнстрім, який проголосив себе послідовником класичної економіки Адама Сміта, повністю витіснив етику. І хоча тема добра й зла завжди домінувала в класичних дискусіях, сьогодні навіть згадка про неї вважається ледь не найстрашнішим злочином. Як я вже спробував продемонструвати, доволі поширене трактування Смітових текстів абсолютно помилкове. Внесок Сміта в економіку набагато ширший, аніж просто (хибна) ідея невидимої руки ринку та себецентричного homo