Читати книгу - "Гра без правил, Ірен Кларк"

— Тихо.

Я кивнула.

Марат дістав відмичку. Через двадцять секунд двері тихо відчинилися.

Ми увійшли, тихо, наче привиди.

Вітальня була темною, тільки слабке світло пробивалося з-за дверей у спальню. Савчук сидів у кріслі, спиною до нас, розслаблений, зі склянкою віскі в руці.

Він навіть не помітив нас.

Марат наблизився до нього майже впритул і вдарив його в скроню руків’ям пістолета. Савчук захлинувся віскі, скло розбилося об підлогу, а він сам полетів на бік, намагаючись схопити зброю.

— Навіть не думай, — сказала я, приставивши пістолет до його чола.

Він застиг, дихаючи важко і нервово. Його очі метали блискавки, але страх вже почав закрадатися в зіниці.

— Що за херня? — прохрипів він.

— Те, що ти заслужив, — відповів Марат.

Я зачинила двері в спальню, щоб його коханка не чула, що тут відбувається.

— Ви навіть не уявляєте, що робите, — просичав Савчук. — Вас все одно знайдуть.

— Можливо, — Марат присів навпроти, вдавлюючи ствол пістолета в груди Савчука. — Але спочатку знайдуть тебе. Точніше, те, що від тебе залишиться.

Його обличчя сіпнулося.

— Що ви хочете?

Я нахилилася до нього, відчуваючи, як серце гупає в грудях.

— Відповіді. І щоб тебе більше не існувало.

_________________

Савчук спробував грати в свою гру, викручуватися, але він не був готовий до того, наскільки далеко ми готові зайти.

Коли перший удар Марата змусив його виплюнути кров, він ще тримався.

Коли другий вибив йому зуб, він почав сумніватися.

Коли я приклала лезо до його шиї, він заговорив.

Слова сипалися з нього, як з пробитого мішка. Все було саме так, як ми й думали. На Макса почало надходити багато скарг від замовників, а потім—різко все змінилося. Жодних проблем, усі задоволені. До випадку з Вороном.

Савчук вирішив розібратися, що там і до чого. Коли Олег сказав йому, що Макс постійно обдовбаний, а за нього все вирішую я, Савчук задумався, хто я така, адже вже не раз чув про мене. А тут ще й Ворон оголосив війну Максу—і це привернуло багато зайвої уваги. Савчуку це не сподобалося, і він наказав Олегу привезти Макса до нього. Той, як завжди, був під наркотою. Пара правильних запитань—і Макс виклав усе: що він син Орлова, що я—дочка Грача, наш план до деталей.

Савчук зрозумів, що Макса потрібно прибрати, а заодно і нас зі Стасом. А потім черга дійшла б і до Грача. Але він не знав, що Стас втягнув у гру Марата. І для Савчука це стало неприємним сюрпризом, бо він добре знав, на що здатен Марат. Він прорахувався. Погано поцікавився мною. А коли дізнався все—було вже пізно. Йому повідомили, що я «відбита на голову с*ка».

Чекати він не став—відправив за нами людей. Але ми змогли втекти. Двічі. Перший раз—на промзоні, другий—з будинку Марата.

Коли люди Олега (і сам Олег) не впоралися, Савчук вирішив переманити мене на свій бік. Його компаньйони були тільки «за». Савчук не вводив їх у курс справи, просто сказав про своє рішення. Вони вже чули про мене, тому погодилися.

Але замість того, щоб спокійно працювати на Савчука, ми вбили Олега.

І тоді Савчук просто оголосив винагороду за наші голови.

Коли він закінчив говорити, я подивилася на Марата.

Він кивнув.

Постріл.

Тиша.

_____________

Вже на вулиці, коли ми сіли в машину, я зрозуміла, що в мене тремтять руки.

Марат теж мовчав.

Ми просто сиділи, дивлячись перед собою, усвідомлюючи, що тільки що сталося.

Він запалив сигарету, затягнувся і тихо сказав:

— Все. Кінець.

Я видихнула.

— Так.

Але в душі я знала — це ще не все.