Читати книгу - "Гра без правил, Ірен Кларк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лана
В кімнаті стояло густе напружене мовчання, перемішане з запахом алкоголю і пороху, що здавався мені всюдисущим. Марат сидів у кріслі, беземоційно катаючи у пальцях склянку з віскі. Стас мовчки крутив у руках сигарету, задумливо дивлячись у стелю. Грачов виглядав спокійним, надто спокійним, як людина, яка вже вирішила щось для себе.
— Лано, треба поговорити, — промовив він, і мені одразу захотілося відмовити.
— Серйозно? — я закотила очі. — Ми тільки що прибрали одну проблему, а ти хочеш грузити мене іншою?
Грачов не звернув уваги на мій сарказм, просто продовжував дивитися, чекаючи.
— Чорт з тобою, давай, — буркнула я і піднялася.
Він повів мене в іншу кімнату, зачинив за нами двері. Тут було трохи темніше, запах диму і пилу стояв у повітрі. Я схрестила руки на грудях, чекаючи, що він скаже.
— Лано, я хочу, щоб ти зайняла місце в моєму бізнесі.
Я фиркнула.
— О, тільки не починай…
— Це не наказ. Це пропозиція, — сказав він рівним тоном.
У мене в грудях закипіла злість.
— А я тобі що, проєкт? Черговий актив, який можна запхати у свою грьобану імперію?
— Ти розумна, ти сильна, ти знаєш, як керувати людьми. Ти могла б…
— Я могла б, але мені нахрін не треба, — я зробила крок вперед, дивлячись йому просто у вічі. — Ти реально думаєш, що після всього цього я хочу стати частиною твого лайна?
Грачов мовчав.
— Ти кинув мене і маму. Тобі було плювати на нас! А тепер ти вирішив, що можеш просто з’явитися і сказати: “Ой, доцю, підемо працювати разом”?
— Це не так просто, як ти думаєш, — промовив він.
— А ти вважаєш, що моє життя було простим? Що я просто сиділа і чекала, поки ти прийдеш із пропозицією?
Він стиснув губи.
— Я не прошу тебе любити мене. Я пропоную тобі можливість.
— Та йди ти в сраку зі своїми можливостями, — відрубала я.
Розвернулася і пішла, грюкнувши дверима так, що в стіні задзвеніло скло.
_______________
Коли я повернулася в кімнату, там сидів тільки Стас.
— Де Марат? — запитала я.
Він підняв на мене погляд.
— Пішов.
Щось всередині мене стиснулося.
“От і все?”
Невже після всього він просто взяв і пішов?
Я кивнула і теж рушила до виходу.
На вулиці було тихо, тільки десь далеко лунали сирени. Холодне повітря освіжило голову, але відчуття розчарування нікуди не поділося.
І тут я його побачила.
Марат сидів на капоті мого авто, спокійно курив, дивлячись перед собою.
Я зупинилася, не знаючи, що сказати. Радість? Та яка там радість, я ж не дівчинка, щоб мліти від того, що він не зник.
— Чого сидиш? — буркнула я, підходячи ближче.
Марат кинув на мене погляд, затягнувся і повільно видихнув дим.
— В мене більше немає дому.
Я насупилася.
— В мене більше немає роботи.
Він криво посміхнувся.
— І що, тобі сильно потрібна робота?
Я знизала плечима.
— Не палаю бажанням. Макс дуже добре платив. Мені ще років десять можна нічого не робити.
Марат хмикнув.
— В мене теж бабок вистачить. Плюс ще ті, що від фірми йдуть.
Я здивовано звела брови.
— Якої ще фірми?
Він знизав плечима.
— Дісталась від папаші.
— Від кого?
— Від мого біологічного, — промовив він, ніби це було щось незначне. — Ніколи його не бачив, але коли він помер, я виявився єдиним спадкоємцем.
Я присвиснула.
— І що це за фірма?
— Якась контора в Америці.
Я скептично глянула на нього.
— Америка, значить… Я завжди хотіла там побувати.
Він усміхнувся.
— Ну, тоді запрошую тебе в Америку. Подивишся, що там за спадщина.
Я зітхнула.
— Спадщина — це тупо.
Він примружився.
— Тобто не поїдеш?
Я подивилася на нього, відчуваючи, як всередині з’являється знайоме тепло.
— Марат, ти ще сильно пожалкуєш, що запропонував мені це.
Він реготнув і піднявся, стаючи впритул.
— Лана, я ще з першого твого удару знав, що пожалкую.
Я посміхнулася, схиливши голову.
— То, може, відмовишся, поки не пізно?
Марат притиснувся чолом до мого.
— Запізно.
Я відчула його руки на своїй талії, а його голос став зовсім тихим.
— Бо схоже, що мені, крім тебе, ніхто й не треба.
Я затримала подих.
— І, схоже… я кохаю тебе.
Ці слова вдарили мене сильніше, ніж будь-який постріл.
І вперше за довгий час я відчула, що все правильно.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра без правил, Ірен Кларк», після закриття браузера.