BooksUkraine.com » 📖 Сучасний любовний роман » Гра без правил, Ірен Кларк 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра без правил, Ірен Кларк"

106
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Гра без правил" автора Ірен Кларк. Жанр книги: 📖 Сучасний любовний роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73
Перейти на сторінку:
39

Лана

В кімнаті стояло густе напружене мовчання, перемішане з запахом алкоголю і пороху, що здавався мені всюдисущим. Марат сидів у кріслі, беземоційно катаючи у пальцях склянку з віскі. Стас мовчки крутив у руках сигарету, задумливо дивлячись у стелю. Грачов виглядав спокійним, надто спокійним, як людина, яка вже вирішила щось для себе.

— Лано, треба поговорити, — промовив він, і мені одразу захотілося відмовити.

— Серйозно? — я закотила очі. — Ми тільки що прибрали одну проблему, а ти хочеш грузити мене іншою?

Грачов не звернув уваги на мій сарказм, просто продовжував дивитися, чекаючи.

— Чорт з тобою, давай, — буркнула я і піднялася.

Він повів мене в іншу кімнату, зачинив за нами двері. Тут було трохи темніше, запах диму і пилу стояв у повітрі. Я схрестила руки на грудях, чекаючи, що він скаже.

— Лано, я хочу, щоб ти зайняла місце в моєму бізнесі.

Я фиркнула.

— О, тільки не починай…

— Це не наказ. Це пропозиція, — сказав він рівним тоном.

У мене в грудях закипіла злість.

— А я тобі що, проєкт? Черговий актив, який можна запхати у свою грьобану імперію?

— Ти розумна, ти сильна, ти знаєш, як керувати людьми. Ти могла б…

— Я могла б, але мені нахрін не треба, — я зробила крок вперед, дивлячись йому просто у вічі. — Ти реально думаєш, що після всього цього я хочу стати частиною твого лайна?

Грачов мовчав.

— Ти кинув мене і маму. Тобі було плювати на нас! А тепер ти вирішив, що можеш просто з’явитися і сказати: “Ой, доцю, підемо працювати разом”?

— Це не так просто, як ти думаєш, — промовив він.

— А ти вважаєш, що моє життя було простим? Що я просто сиділа і чекала, поки ти прийдеш із пропозицією?

Він стиснув губи.

— Я не прошу тебе любити мене. Я пропоную тобі можливість.

— Та йди ти в сраку зі своїми можливостями, — відрубала я.

Розвернулася і пішла, грюкнувши дверима так, що в стіні задзвеніло скло.

_______________

Коли я повернулася в кімнату, там сидів тільки Стас.

— Де Марат? — запитала я.

Він підняв на мене погляд.

— Пішов.

Щось всередині мене стиснулося.

“От і все?”

Невже після всього він просто взяв і пішов?

Я кивнула і теж рушила до виходу.

На вулиці було тихо, тільки десь далеко лунали сирени. Холодне повітря освіжило голову, але відчуття розчарування нікуди не поділося.

І тут я його побачила.

Марат сидів на капоті мого авто, спокійно курив, дивлячись перед собою.

Я зупинилася, не знаючи, що сказати. Радість? Та яка там радість, я ж не дівчинка, щоб мліти від того, що він не зник.

— Чого сидиш? — буркнула я, підходячи ближче.

Марат кинув на мене погляд, затягнувся і повільно видихнув дим.

— В мене більше немає дому.

Я насупилася.

— В мене більше немає роботи.

Він криво посміхнувся.

— І що, тобі сильно потрібна робота?

Я знизала плечима.

— Не палаю бажанням. Макс дуже добре платив. Мені ще років десять можна нічого не робити.

Марат хмикнув.

— В мене теж бабок вистачить. Плюс ще ті, що від фірми йдуть.

Я здивовано звела брови.

— Якої ще фірми?

Він знизав плечима.

— Дісталась від папаші.

— Від кого?

— Від мого біологічного, — промовив він, ніби це було щось незначне. — Ніколи його не бачив, але коли він помер, я виявився єдиним спадкоємцем.

Я присвиснула.

— І що це за фірма?

— Якась контора в Америці. 

Я скептично глянула на нього.

— Америка, значить… Я завжди хотіла там побувати.

Він усміхнувся.

— Ну, тоді запрошую тебе в Америку. Подивишся, що там за спадщина.

Я зітхнула.

— Спадщина — це тупо.

Він примружився.

— Тобто не поїдеш?

Я подивилася на нього, відчуваючи, як всередині з’являється знайоме тепло.

— Марат, ти ще сильно пожалкуєш, що запропонував мені це.

Він реготнув і піднявся, стаючи впритул.

— Лана, я ще з першого твого удару знав, що пожалкую.

Я посміхнулася, схиливши голову.

— То, може, відмовишся, поки не пізно?

Марат притиснувся чолом до мого.

— Запізно.

Я відчула його руки на своїй талії, а його голос став зовсім тихим.

— Бо схоже, що мені, крім тебе, ніхто й не треба.

Я затримала подих.

— І, схоже… я кохаю тебе.

Ці слова вдарили мене сильніше, ніж будь-який постріл.

І вперше за довгий час я відчула, що все правильно.


 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 72 73
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра без правил, Ірен Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра без правил, Ірен Кларк"
Біографії Блог