Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

Чи справді джерела, на які є посилання, підтверджують думку автора? Невідповідність між публікацією і джерелами є сигналом про фальшивість. Ще до виборів 2016-го Facebook випустила оновлення для боротьби із заголовками, які називають «клікбейтами»269. Команда Facebook проаналізувала тисячі постів, щоб визначити типову лексику заголовків, що дражнять користувачів обіцянкою про контент, якого в матеріалі немає. Тоді програмісти розробили алгоритм, який виявляє матеріали з невідповідними заголовками і понижує їхній рейтинг. Проблему з відповідністю публікацій джерелам можна було б вирішити так само.

На скількох джерелах ґрунтується матеріал? Цим сигналом звик­ли послуговуватися журналісти за часів, коли правдива інформація відігравала ключову роль в інформаційному просторі. Хай би яка скандальна, будь-яка новина не може базуватися на одному джерелі. Пошук різноманітних джерел, що підтверджують інформацію, — ідеальне завдання для комп’ютерів. Алгоритми можуть швидко знаходити численні згадки на одну тему, а також визначати: які пуб­лікації з’явилися першими; які публікації дублюють інформацію; як давно створили сайт або акаунт, звідки розміщено публікацію; як часто джерела публікують схожі пости; ба більше — звідки опубліковано ці пости.

Споживачі онлайн-контенту навряд чи привчаться так робити. Мало хто шукає інших версій події, коли читає матеріал, що підтверджує його/її стереотипи. Одна з моїх сестер написала мені, що в штаті Каліфорнія «легалізують дитячу проституцію», після того, як прочитала відповідний матеріал у Washington Examiner270. «Ось чому нормальні люди не люблять Каліфорнію», — писала сестра. Я ознайомився з текстом нового закону, а також з критичними відгуками в інших виданнях. Насправді в каліфорнійському законі йшлося про таке: особи до 18-ти років, піймані на проституції, не вважаються злочинцями, але можуть бути заарештовані й узяті на піклування суду. Спираючись на інформацію з першоджерела, алгоритм може порівнювати висновки або різні версії однієї події з оригіналом та сповіщати про невідповідності.

Користувачі охоче діляться контентом, який підтверджує їхні стереотипи і підкріплює аргументи, а також активно клікають і лайкають. Виконавчий директор компанії Betaworks Джон Бортвік описав поведінку споживачів, яка сприяє поширенню фейкових новин: «Несумлінні ЗМІ користаються з того, що новинні стрічки формуються в реальному часі і читаються поза контекстом. Побачивши твіт із невідомого сайту з провокаційним заголовком, а може, й з інфографікою, користувач поспішає ретвітнути. Може, користувач планує прочитати новину пізніше; може, просто хоче твітнути щось цікаве й виявити активність у мережі; може, знає видання, а може — ні...»271. Facebook і Twitter могли б втрутитися в небажаний процес за допомогою елементарного алгоритму, що запитує: «Схоже, ви не ознайомилися з інформацією. Упевнені, що хочете поділитися посиланням?».

Завжди чітко дотримуючись правил, алгоритми помічають те, що лишається поза увагою людей. На початку цього розділу я згадував колонку Керол Кедвалладр про сайти, які пошуковик Google видає на запит про Голокост. У кінці наступної критичної статті, де Кедвалладр розповіла, як понизити рейтинг недоцільних сайтів, оплативши кілька цільових рекламних оголошень, наводилася цитата Денні Саллівана — гуру в галузі пошукових систем. За словами Саллівана, Google змінив алгоритм, щоб «надавати перевагу радше популярним джерелам, ніж авторитетним. Адже так Google більше заробляє»272.

Стаття видавалася переконливою — опублікована в авторитетному виданні Guardian, та ще й посилається на фахівця з пошукової системи Google, якого я знаю й поважаю. Та щось мене бентежило. От у чому заковика: авторка давала кілька посилань на джерела, а на матеріал із цитатою Саллівана — ні. Отож я написав Денні емейла. Він відповів, що ніколи не стверджував, ніби пошуковик Google змінив алгоритм заради прибутків. Ба більше, Салліван уже звертався до редакції Guardian із проханням виправити некоректну цитату, та, на жаль, оновлення так і не зробили.

Цитати і посилання на джерела дозволяють перевірити, що читаєш: точну інформацію чи вільне тлумачення. А також дізнатися, кому належить наведена точка зору. Посилання мають бути золотим стандартом інформаційного простору. Якщо журналісти завжди посилаються на джерела, будь-яка новина з невідомого джерела автоматично стає підозрілою.

Звісно, журналісти часом працюють з анонімними джерелами. Одразу спадає на думку інформатор «Глибоке горло» з Вотерґейтського скандалу. Та відтоді журналістські стандарти знизилися: Боб Вудворд і Карл Бернштейн кілька місяців підтверджували надану «Глибоким горлом» інформацію за незалежними джерелами. Вони не могли оприлюднити витік інформації за принципом: чув дзвін, та не знаю, де він.

Коли виринають фейкові новини, є кілька варіантів, як реагувати.

Якщо немає жодних сумнівів у некоректності матеріалу, його можна взагалі вилучити. Однак такі випадки мають траплятися рідко, бо від вилучення контенту до цензури один крок. Утім радикальні методи вже широко застосовуються в інших видах онлайн-діяльності: саме так діють сервіси електронної пошти, щоденно фільтруючи емейли, які ми хочемо читати, серед мільярдів спам-повідомлень.

Фейкові новини можна маркувати. Наприклад, Facebook (чи поштові онлайн-системи, як-от Gmail, адже багато фейків поширюються емейлами) може давати застереження, подібне до застережень про безпеку: «Вірогідно, новина фейкова. Упевнені, що хочете нею поділитися?». Можна пропонувати користувачам перейти за посиланням на сайт, що підкаже, звідки сумніви, або підкине статтю, де оскаржується інформація. На жаль, Facebook уперто не бажає бути арбітром правди273, навіть коли пости відсилають до відомих джерел дезінформації. Тож заходи далеко не такі ефективні, як могли би бути.

У березні 2017 року на фейсбуку почали маркувати «сумнівні» матеріали, виявлені авторитетними сайтами Snopes чи PolitiFact. Та заковика в тому, що фактчекери по кілька днів перевіряють інформацію, а фейкової шкоди можна завдати за кілька хвилин чи годин. На думку Крішни Барата, інженера Google, який заснував Google News і багато років керував цим сервісом, алгоритми мають передусім слугувати автоматичними рубильниками, що «вимикають» підозрілі пости і «дають можливість належно перевірити інформацію людям, готовим зупинити хвилю, поки не накотило цунамі»274. Барат наголошує, що не кожну фальшивку треба маркувати