Читати книгу - "З ким би побігати"

І тут Асафу сяйнула думка. Є! Він заліз на антресоль, стягнув звідти відро з білою фарбою, що залишилася після ремонту, і велику круглу щітку. З комірчини дістав розкладну драбину, взяв її на плече, свиснув Дінці, і вони вийшли з дому. Швидко, ні на кого не дивлячись, Асаф попростував до школи, проліз на подвір’я крізь дірку в огорожі біля вмивальні.

Торік у них з’явився новий учитель, якийсь Хаїм Езріелі. Літня, самотня, соромлива людина, яку вони зацькували. Рої керував цькуванням, і Асаф був з усіма заодно. Він не зробив нічого аж такого підлого, просто був частиною загального знущання. А вчитель же йому симпатизував і, дізнавшись, що Асаф цікавиться грецькою міфологією, подарував чудову книгу про античних богів.

І ось в останній день занять на стіні школи вони всією компанією намазюкали гидотний напис. Заявились увечері напередодні прощального ранку — компанія з двадцяти хлопців. Асаф був за драбину, Рої виліз йому на плечі і ляпав на стіну чорну фарбу. З того часу кожного разу, проходячи повз школу, Асаф натикався поглядом на цей напис, і всі перехожі напевно натикалися, і сам Хаїм Езріелі, що жив через дві вулиці, напевно теж натикався.

Асаф помішав фарбу, трохи розбавив водою і заліз на драбину. Порожнє подвір’я було освітлене одним-єдиним ліхтарем. Дінка сиділа осторонь і водила головою услід за щіткою, спостерігаючи, як білосніжна смуга поступово приховує цю гидоту, слово за словом: «Хаїме Езріелі, почисти зуби!»

Наступного ранку, відсвіжений і оновлений нічним сном, Асаф з легким серцем викотив на вулицю велосипед.

Серед ночі він раптом відчув, як велике, тепле і не найчистіше тіло скручується калачиком поруч з ним на ліжку. І, не розплющуючи очей, немов завжди так і було, він обійняв собаку і з’ясував, як вона любить спати: зігнувшись півмісяцем, притиснувшись спиною до його живота, м’яко дихаючи в його розкриту долоню та іноді здригаючись — напевно, полюючи уві сні. Вранці, одночасно розплющивши очі, вони усміхнулися одне одному.

— Ви так спите вдома? — спитав Асаф.

І, не чекаючи відповіді, радісно підхопився, вмився, потім, насвистуючи, ретельно причесався і зробив те, чого не робив уже давним-давно (саме тому, що мама весь час чіплялася до нього з цим): намастив прищі добрячим шаром крему «Оксі».

Старий велосипед «Ралі», що дістався йому в спадок від Носорога, Асаф витягнув з комірчини ще напередодні увечері. Він уже кілька місяців не сідав на нього. Треба було підкачати колеса, змастити ланцюг і зчистити товстий шар грязі з ліхтаря та з рефлектора. Виїхавши на вулицю рано-вранці, коли нічна свіжість ще не поступилася денній спеці, Асаф відчув себе надзвичайно щасливим і знову почав насвистувати, але тільки тепер не собі, а Дінці. Вона стрибала поруч, то забігаючи наперед, то повертаючись, з обожнюванням дивлячись на нього. Поводок він подовжив мотузкою, і тепер вони насолоджувалися новим видом спільного руху: собака відбігала од нього, іноді навіть зникаючи на мить з очей, але відразу ж поспішала назад.

Звичайно, Асаф надав Дінці роль провідника, чудово розуміючи, що це — найкраще. Він крутив педалі і бачив, що бігти поряд з велосипедом для Дінки звична річ; уява зразу підкинула картинку: Дінка біжить між двома велосипедами, вузенькою доріжкою, що звивається серед зеленого лугу, і по черзі, з однаковим захопленням, поглядає на обох велосипедистів.

Та все ж йому здалося, що цього ранку Дінка біжить не так цілеспрямовано. Пробує там, повертається тут... Не те щоб він заперечував покружляти вулицями, що прокидаються, позіхаючи, серед ящиків з молоком, і пачок газет на асфальті, і цівок води на свіжовимитих тротуарах перед крамничками, промайнути повз собачу няньку, що вигулює п’ятірко підопічних, які разом заздрісно забрехали на Дінку...

Скоро він зрозумів, що собака тягне його до околиці Єрусалима. Що далі? — спитав себе Асаф. Куди вона поведе його тепер, у Тель-Авів, чи що? Дінка легким галопом бігла поряд, мов конячки на каруселі в луна-парку, відштовхуючись по черзі то передньою, то задньою парою лап, але, на відміну від карусельних конячок, раптом різко вильнула вбік. Асаф бачив точно, як це сталося: спочатку Дінчин ніс уловив якийсь сигнал серед тисяч запахів і спогадів, що наповнювали повітряний простір, потім вона зупинилася, повернулася назад, знову понюхала, постояла, розшифровуючи сигнал власного носа, і раптом зірвалася з місця і щодуху помчала новим маршрутом.

Асаф не бував тут і, звичайно, не мав найменшого уявлення, чому Дінка тягне його сюди. Кілька разів дорогою до Тель-Авіва з вікна автобуса він бачив цю долину, що витяглася уздовж шосе, але йому й на думку не спадало, що в цій пустелі що-небудь є. Чи хто-небудь. Асаф спустився в долину стрімкою стежкою, ступаючи поряд з велосипедом, за спиною у нього погойдувався невеликий рюкзак — хто знає, де і коли доведеться попоїсти наступного разу.

У долині Дінка повелася вже не так упевнено. Вона то бігла вперед, то поверталася, описуючи великі кола, що здавалися Асафу випадковими і хаотичними. Іноді зупинялася і з нещасним виглядом нюхала повітря у всіх чотирьох напрямах, не в змозі дійти чогось певного. Одного разу стрімголов кинулася у бік піщаного пагорба, зарослого кущами і заваленого уламками якогось мотлоху, але, діставшись до вершини, здивоване зупинилась, глянула праворуч, ліворуч і повільно вернулася до Асафа, принижено махаючи хвостом.

В одному місці стежка виявилася завалена камінням. Асаф заховав велосипед за кущем і накрив великим шматком картону, що валявся неподалік. Він переліз через камені, перетнув невеликий луг, на якому ріс такий високий і густий солодкий кріп, що його маківка ледь виднілася в ньому, а Дінка обернулася в лінію, що краяла зарості. Потім луг закінчився, й Асаф опинився перед руїнами.

Будинки були складені з масивних каменів, їхні дахи густо поросли чагарником.