Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."

кримінальної відповідальності включають необхідні обставини, без яких її застосування неможливе. Ці обставини неоднорідні за характером і виконують різні ролі при застосуванні тієї чи іншої форми кримінальної відповідальності. Раніше зазначалося, що доцільно виокремлювати три таких обставини: передумови, підстави та умови застосування цих форм відповідальності.

Передумовою звільнення від відбування покарання є факт призначення особі покарання за вчинений нею злочин. Підставою звільнення є причина: а) доцільності чи б) необхідності його здійснення. Умови звільнення від відбування покарання – це додаткові обставини, без яких не спрацює підстава, навіть якщо є передумова такого звільнення. Тобто засуджена до певного покарання особа не зможе реально звільнитися від відбування призначеного їй покарання без додаткових чітко визначених законом вимог, які й слід вважати умовами такого звільнення.

Звільняє від відбування покарання лише суд, але це відбувається або винятково на підставі норм, визначених законом про кримінальну відповідальність, або на підставі законів про амністію чи актів помилування.

Щодо видів звільнення від відбування призначеного покарання в теорії висловлено різні думки. Зазначимо, що поділ такого звільнення на види завжди ґрунтується на певних критеріях. Так:

1) залежно від того, правом чи обов’язком суду є звільнення особи від відбування покарання, виокремлюють:

а) обов’язкові види звільнення – ті, за яких суд зобов’язаний звільнити особу від відбування покарання. До них належать випадки, коли в КК України імперативно вказується, що особа звільняється від відбування покарання. Фактично це має місце, наприклад, у разі засудження за діяння, караність якого законом усунено (ч. 2 ст. 74 КК України); закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України) або коли особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними (ч. 1 ст. 84 КК України);

б) факультативні види звільнення від покарання – ті, за яких суд має право, але не зобов’язаний звільнити особу від покарання. До них належать випадки, коли в законі вказується, що певна особа може бути звільнена від відбування покарання. Наприклад, це види звільнення, передбачені статтями 75, 79 КК України та деякими іншими;

2) залежно від того, чи висуваються певні умови щодо подальшої поведінки особи, звільненої від відбування покарання, виокремлюють:

а) умовні (чи неостаточні) види звільнення – ті, за яких щодо подальшої поведінки особи впродовж визначеного строку висунуто певні умови, виконання яких впливає на остаточність такого звільнення. Зокрема, до них належать випадки, передбачені статтями 75, 79 та 81 КК України;

б) безумовні (чи остаточні) види звільнення – ті, за яких жодних вимог щодо подальшої поведінки особи не висунуто і звільнення від відбування покарання стає остаточним з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням. До них належать, наприклад, випадки, передбачені у ч. 2 ст. 74, у статтях 80 та 82, ч. 3 ст. 84 КК України.

Одним із дискусійних аспектів проблеми є визначення правової природи звільнення, передбаченого ч. 2 ст. 74 КК України. В ній ідеться про те, що у разі усунення караності діяння, за вчинення якого особу засуджено, вона підлягає негайному звільненню від призначеного покарання. Незважаючи на те, що в законі прямо говориться про призначене покарання, в літературі містяться твердження, що це – звільнення від покарання, а не від його відбування. З таким висновком погодитись важко. Якщо вироком суду покарання призначено, його незастосування через декриміналізацію діяння слід вважати звільненням від відбування призначеного покарання, а не від покарання.

Як відомо, будь-яке явище розподіляється на види в залежності від певного критерію. За таким із них, як законодавче визначення звільнення, слід назвати наступні його види:

1) звільнення від відбування покарання з випробуванням;

2) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років;

3) звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;

4) умовно-дострокове звільнення від відбування призначеного покарання;

5) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

6) звільнення від відбування покарання через хворобу;

7) звільнення від відбування покарання на підставі актів амністії та помилування.

Розглянемо кожен із них більш детально.

4.4. Характеристика окремих видів звільнення від відбування покарання
4.4.1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Переслідуючи гуманні та виховні цілі, кримінальне законодавство передбачає можливість для окремих категорій засуджених не нести покарання повною мірою за злочини, вчинені ними. До осіб, винних у вчиненні нетяжких злочинів, може застосовуватись звільнення від відбування покарання з випробуванням. З одного боку, необхідність такого заходу викликана тим, що санкції, що пов’язані з позбавленням волі, несуть низку негативних наслідків. Зокрема, вони вимагають подальшої ресоціалізації засудженого та, переважно, спрямовані не стільки на виправлення засудженого, скільки – на тимчасову локалізацію правопорушника від суспільства. Як свідчить статистика, особи, які були позбавлені волі, більшою мірою схильні до рецидиву злочинів. Тому «умовне» покарання для осіб, які не здійснили тяжких злочинів та усвідомили свою вину, вже є певною мірою понесенням відповідальності з одночасною можливістю збереження зв’язків зі своєю соціальною групою (сім’я, трудовий колектив тощо). Реакція на злочин у виді покарання з наступним звільненням від його відбування, але із збереженням можливості застосування покарання, є стимулом для перегляду засудженим свого ставлення до асоціальної поведінки.

З іншого боку, відсутність практичного покарання при такому звільненні від відбування покарання є, по-перше, стимулом для рецидиву; по-друге, справляє у населення враження безкарності діяння; по-третє, – не дає можливості особі, звільненій від відбування покарання з випробуванням, повною мірою усвідомити