Читати книгу - "На далеких берегах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Приїжджай!.. Обов'язково приїжджай!
І Саша поїхав.
Повільно брела бібі з вокзалу. Ось вона повернула за ріг, пройшла по залитому сонцем проспекту Кірова, вийшла на бульвар, до самого берега моря. І згадала, що їй треба на Колодязну вулицю, де також був госпіталь. Не доходячи до госпіталя, вона зупинилася перепочити на розі вулиці Енгельса. Звідси відкривався вид на весь Баку, на кораблі в бухті, на далекі, повиті імлою корпуси заводів. Репродуктор бризнув дзюркотливою мелодією позивних. Зараз передадуть нові вісті з фронту. Бібі вирішила дочекатися повідомлення Радінформбюро. Вона розкрила подаровану Сашею книгу й побачила на титульній сторінці квапливий Сашин почерк. Пошукала в кишенях, у сумці. От лихо: забула дома окуляри! «Що ж він написав мені?» Бібі чомусь занепокоїлась.
— Донечко! Підійди-но сюди, — покликала вона школярку, що якраз проходила мимо.
Дівчинка підбігла до неї:
— Що таке, бабусю?
— Прочитай-но, що тут написано, — попросила бібі.
Дівчинка поглянула на книжку:
— Це Горький, бабусю, — пояснила вона. — Книга дуже велика, а мені ще в школу…
— Ти прочитай тільки те, що ось тут, збоку написано.
І дівчинка прочитала:
— «Прославимо жінку-матір, любов якої не знає перепон, груддю якої вигодувано весь світ. Усе прекрасне в людині від променів сонця й від молока матері, — ось що наповнює й нас любов'ю до життя. М. Горький».
Бібі не все зрозуміла в скоромовці дівчинки, але відчула, що це хороші слова.
Вона взяла книгу й пошепки сказала:
— Спасибі!
І не можна було зрозуміти, кому вона дякувала: дівчинці, Саші чи Горькому.
З репродуктора, що висів на стовпі, пролунав спокійний голос диктора, який сповіщав увесь світ про нову перемогу, про визволення нових міст.
Швидко підвівши голову, старенька дивилася поперед себе, на своє рідне місто, і їй здавалося, що це не місто, а жива людина, богатир, в якого сильні робочі руки, розумне суворе лице й кришталево чисте серце, як у її Мехті…
Якось уранці Ферреро вийшов з штабного намету. Як же він здивувався і зрадів, коли віч-на-віч зіткнувся з Мехті. Той стояв перед ним, як завжди, в світері, чисто поголений, з мокрим, гладенько причесаним назад волоссям.
Мехті розповів, що йому довелося гостювати в селі, захопленому націстами, в самого Шульца. А трапилося це так.
Після того як Мехті мало не чудом вибрався з глибокого яру, він пішов до зв'язкової, де був схований його одяг. Там він скинув німецьку форму, переодягся в темний поношений костюм і білу сорочку з широким відкладним не дуже чистим коміром. Господиня порадила Мехті бути обережним: уночі сюди заходили німці, очевидно когось шукали… Мехті щиро подякував їй і пішов.
У дорозі він був дуже обачливий; розпитував місцевих жителів, що співчували партизанам, чи були в них німці, а коли були, то в якому напрямі пішли. Проте німців піхто не бачив. Як потім виявилось, гітлерівцям пощастило н глупу ніч таємно пробратися в гори, де вони зайняли кілька сіл і перекрили всі дороги. Це був план Карранті. Він особисто консультував Шульца, як непомітніше провести операцію…
Про все це Мехті нічого не знав.
Він піднімався схилом гори. З гір тягло вранішньою прохолодою. В найближчому селі тривожно мукала корова, яку чомусь не виганяли пастись, мекали кози. В інший час Мехті відчув би в усьому цьому недобре. Але зараз звичайна настороженість зрадила його. Він міг думати тільки про одне: про Анжеліку, про Васю… Лице Анжеліки, як живе, стояло перед його очима. Вона дивилася на Мехті з докором, неначе питала: «Невже ви так і покинете мене в лабетах катів? Хіба я мало зробила для вас?..» Мехті пригадав, як весело вона бігала з Васею гірськими схилами, милувалася цвітінням дерев… Добра, юна, мужня Анжеліка!.. Навіть у найкритичнішу, найтяжчу хвилину свого життя дівчина думала про те, як виконати свій обов'язок перед товаришами. І вона зуміла повідомити їх, коли почнеться сеанс. Чому ж вони не вибігли назустріч фашистам, не відняли в них Анжеліку? Ні, вони нічого не змогли б зробити… Нічого… І тільки провалили б завдання. Анжеліка!.. В чому ж ти помилилася?.. Адже ти спритна й винахідлива; і скільки разів пошивала німців у дурні! І документ у тебе був справжній… Як же ти попалась?.. А-а, це Карранті! Це він усадив тобі ножа в спину!..
Тривожно, неспокійно було на душі в Мехті. Він почував себе так, наче його довго й жорстоко били… І не злічити — скільки вже ударів прийняло його серце!
Мехті йшов у напрямі Плави. Звично петляв стежками й нічого не бачив перед собою. Може, треба було б обрати іншу, безпечнішу дорогу. Та Мехті кортіло швидше дізнатися, що з Васею: Вася неодмінно повинен був пройти через Плаву. Як у нього нога?.. Чи дійшов він до своїх?
Там, де стежка ставала зовсім вузенькою і ялини росли густіше, Мехті почув оклик по-німецьки: — Стій! Руки вгору!
Не встиг Мехті опам'ятатися, як його оточили гітлерівці. Чинити опір було безглуздо.
У Плаві було повно фашистів. Ідучи під конвоєм гітлерівців повз будинки, Мехті непомітно зиркав на вікна: чи не вигляне хоч одне знайоме обличчя? Та всі вікна були наглухо забиті. Мехті не зустрів жодного знайомого. Може, це на краще: селяни стривожилися б, побачивши його в руках фашистів, і це могло б видати розвідника.
Конвоїри Мехті зупинилися біля будинку, який охоронявся есесівцями. В цьому будинку жила раніше Лідія Планічка, Мехті часто доводилося бувати тут. А тепер будинок зайнятий; мабуть, тут німецький штаб. Так воно й є. Мехті провели через одну з кімнат до іншої, і він опинився перед фон-Шульцом.
Шульц мовчки, кивком показав Мехті на стілець. Коли той сів, Шульц стомлено позіхнув. Щось у цьому волоцюзі викликало підозру, але Шульц був далекий від думки, що перед ним не хто інший, як Михайло. Шульц мав гострий, здатний логічно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На далеких берегах», після закриття браузера.