Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

де бог Мітраш — Мітра згадується разом з Уруванашом — Варуною. Пізніше, порівняно з Варуною, він помітної ролі в післяведійському пантеоні не відіграє. Ведійський Мітра, на відміну від свого іранського тезка, займає в «Рігведі» скромне місце — йому присвячено лише один окремий гімн. У всіх інших випадках він незмінно оспівується в парі з Варуною, який затьмарює його своїм значенням.

Іранський же Мітра займає в своєму пантеоні чільне місце як бог-змієборець. У цьому розумінні він близький до ведійського Мітри, який у ведах іноді виступає як бог-воїтель. І якщо на індійському терені Варуна відтіснив Мітру, то на іранському терені Мітра відтіснив Ахуру, тобто Варуну-Асуру. З часом культ іранського Мітри поширився за межі Ірану, у Вірменію і далі на захід, аж до Риму. У період Римської імперії культ його доходить до околиць тодішнього цивілізованого світу. Дехто вказує на відбиття образу й функцій Мітри в християнській міфології в образі Георгія Побідоносця. З іншого боку, чимало спільного Мітра виявляє і з образом архистратига Михаїла, котрий є захисником Києва. Цікаво, що в деяких іранських мовах <196> ім'я Мітра має форму Міша, Меша, що спонукає звернути увагу на скорочену чи просторічну форму імені Михаїл, Михайло — Миша, Мишко. Що, в свою чергу, засвідчує: імена: Мітра, Мехр/Міхр, Михайло, Мишко — споріднені й сходять до однієї основи.

Впливом індоіранського Мітри, очевидно, пояснюються такі грецькі імена, як Мітродор, Мітрофан, Мітрофіл та інші. У таджиків Мітра (Міфра, Місра) видозмінивсяся в Мехр і став означати «сонце» та «любов», «дружба», «приязнь» (у сучасній мові хінді мітр означає «друг»). Чимало сучасних жіночих імен містять цей компонент: Мехріннісо, Мехрнігор, Мехрігуль, Мехрібан тощо (Гафуров, 100 і словничок імен). Певно, подібна трансформація сталася і на слов'янському грунті. Компонент — мир у деяких слов'янських мовах видозмінився на — мил і став пов'язуватися з поняттями «милий», «любий», а також «любов», «кохання» (пор. польське milosc — «любов», «кохання»).

Таким чином, компонент — мир у слов'янських мовах споріднений з індоіранським богом Сонця і Мирного Договору Мітрою і відбився не тільки в слов'янських іменах, але й у назвах, наприклад, Миргород, Миропіль, Мирогоща, Миропілля, Миронівка, Гостомель, Гомель тощо.

Що ж до компонента Волод- в імені Володимир, то його зв'язок із Варуною також виразний. Варуна — один із найдавніших богів ведійського пантеону, наділений надзвичайною широтою функцій і величезною могутністю. Його називають царем богів і людей, опорою землі й неба, владикою атмосферних вод, рік, морів та океанів. Однією з істотних функцій Варуни є нагляд за дотриманням світопорядку, так званої ріти (слов'янське лад). Разом із Мітрою він втілює магіко-юридичну функцію племінного ватажка. Первісно пов'язаний з первозданними водами, порушників ріти карає водянкою. Його обитель — у глибинах вод Західного океану, до неї потрапляють асури, які загинули в битвах іх богами-девами, що вважаються молодшими братами асурів(Дюмезиль, 53). Як повелитель океанів і рік він має ім'я Сіндгу — «Річковий». Індолог Н.Гусєва вважає, що не варто ігнорувати співпадіння теоніма-епітета Варуни — Сіндгу з гідронімом Сінд-Інд та з етнонімом сінди, тобто назвою народу, який розмовляв індоарійською мовою і жив не тільки в історичній Індії, але й на щедро обводненому Таманському півострові й півдні України. Варуна — охоронець західних областей землі, а це навіює думку, що в уявленні ведійських аріїв він асоціювався з тими областями, звідки вони прийшли до Індії. Бо одним із значень слова варуні в санскриті є «захід» (Гусева, 71–72).

Головні атрибути Варуни — петля, якою він ловить грішників, лотос, мушля й чаша з діамантами. <197> Часто зображається серед річкових богинь, чоловіком і повелителем яких він є. Дружина Варуни — Варуні, вона ще уособлює хмільний напій. Синами Варуни вважаються два великих мудреці-ріші — Агастья і Васіштха. Цікаво, що нащадки Васіштхи, як свідчать давні джерела, носили пасмо волосся на виголеній голові, тобто козацький «оселедець». Їздова тварина Варуни — морська тварина макара.

Середньовічна цейлонська хроніка ХІІІ ст. «Історія Сігірі», базована на більш ранніх індійських і цейлонських хроніках, зазначає, що в саків (середньоазіатські скіфи) ім'я бога Варуни набуло значення «правитель», «ватажок», оскільки правитель у саків вважався земним утіленням Варуни. В іншому місці хроніки мовиться, що саки мають ще одну назву — мурунда. Мурунда у саків означає «ватажок» і воно споріднене з санскритським врідга (Paranavitana, 136). З чого випливає, що слова Варуна, мурунда, врідга — споріднені, етимологічно тотожні. Коментуючи це місце в «Історії Сігірі», шріланкійський дослідник С.Паранавітана вважає, що, справді, санскритське врідга через проміжні форми вуруда/вурунда могло прибрати форми мурунда (Там само). Що ж до зміни початкового в на м, то таке явище властиве не лише індійським, але й слов'янським мовам, зокрема, й украінській: пор. вандрувати й мандрувати.

Санскритське врідга має значення «старійшина», «голова», «ватажок» і похідне від дієслівної основи вардх- «рости», «посилюватися», «дужчати» (СРС, 568, 617). На слов'янському грунті йому відповідають форми валд/влад/волод (пор. укр. влада, владика, володар, владарювати, рос. властелин, владетель). Причому останнє російське слово має свій точний санскритський відповідник — вардгітар, якщо врахувати, що часто-густо санскритське р відповідає слов'янському л (пурна — полный, діргха — долгий). Ця основа спостерігається на слов'янському грунті в низці давньослов'янських імен: Владислав, Властимил, Рогволод, Всеволод, Володар тощо. Таким чином, підтверджується етимологічна тотожність імені Варуна й компонента Волод- в імені Володимир.

Спільність із Варуною виявляють не лише середньоазіатські саки, а й причорноморські скіфи, близькоспоріднені між собою. Це підтверджує «батько» історії Геродот, коли ще в V ст. до н.е. каже: так звані «царські» скіфи — і лише вони — поклоняються Тагимасадові. Геродот дає цьому божеству грецький аналог — Посейдон. Тобто в такому разі індійський Варуна, скіфський Тагимасад та грецький Посейдон виявляються тотожними функціонально, бо Варуна — божество космічних і земних вод, яке згодом зійшло до статусу простого морського божества, а Посейдон і собі бог морів. І якщо скіфський Тагимасад — це грецький Посейдон, то Тагимасад — <198> і індійський Варуна. З іншого боку, якщо середньоазіатські саки поклонялися Варуні, то йому мусили поклонятися й причорноморські скіфи. І в них мусив бути термін на означення племінного ватажка, царя, тотожний термінам вуруда/вурунда, з якого утворився термін мурунда на означення скіфського ватажка і самих скіфів. І таким терміном у скіфів, виходить був термін володар, споріднений із санскритським вардх/врідх, якому на