Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
506—507. Содом, Гіва – за Біблією, назви міст, погрузлих у розпусті. Бог знищив Содом, наславши на нього вогненно-сірчаний дощ (Буття, XIX, 24). Щодо Гіви, то доведеться переповісти цю менш відому біблійну історію. У Гіві зупинився на нічліг молодий єврейський священник з коханою жінкою і служником по дорозі од щедрого тестя. Один літній чоловік дав їм притулок і захищав од місцевих гвалтівників, які серед ночі вдирались у його дім, вимагаючи собі на грище юнаків. Рятуючи власну цнотливість, молодий гість виштовхнув з хати любу жінку на поталу розпусникам, а коли вони її замучили, вранці підібрав під дверима її тіло і потім ножем «поділив його на дванадцять частин разом з кістками», щоб розіслати в різні кінці країни – як агітаційний матеріал. Цим йому вдалося спровокувати братовбивчу війну та різню, де загинуло багато десятків тисяч людей, особливо жінок (Кн. Суддів, XIX-XX). У контексті всього твору треба збагнути, нащо Мілтон послався саме на такий, відомий його читачам, зразок біблійної етики – читачам Європи після доби Ренесансу і рицарських романів….
513. Як от богів Іонії – рожденних… – себто античної Греції. Поет, начеб утомившись од біблійної напруги, збуває їх загальним підсумком. Одного з їх родоначальників, Крона, виводить під іменем давньоримського бога Сатурна – засновника Італії, хліборобства тощо, – оскільки міфи про Крона й Саіурна злилися і поширилися з римськими завоюваннями на захід. Мілтон дає зрозуміти, що греко-римська міфологія виражала менш драматичні пристрасті й поривання: не найвищі «Небеса», а (в оригіналі) «середнє повітря» не досить високе для задуму поеми.
538. Азазель – пишний прапор. Настає подальша переміна в пеклі. Буквальне значення слова «Азазель», за Біблією (Левіт, XVI, 18), всього лиш «цап-відбувайло» – ритуальна тварина, до якої доторкалися, щоб очиститись од гріхів, а потім проганяли у пустелю. Від апокрифічної літератури середньовіччя, через ренесанс і до наших днів образ Азазеля розростається. Це вже злий дух, прапороносець Сатани, як у Мілтона; чи дух пустелі, сумніву й відчаю.
550. Тайга безкрая – ця начеб вільність перекладу насправді виразила оригінал, де зринає «вимахування східними знаменами», а слідом – «гігантський ліс списів» і т. д.; при чому слово «східні» (orient) водночас означає «азійські» та «барвисті».
552—554. Міцні фаланги // мотив дорійський – посилання на давньогрецькі військові звичаї та погляди на музику. Фаланги – бойові порядки спартанських і македонських військ. Вони марширували під строгу дорійську музику – на відміну від розчуленої лідійської чи збудливої фригійської, – бо вважалося, що музика найкраще виражає й формує душевні порухи у людей, богів і навіть рухи небесних тіл.
574. Пігмеїв, що бояться журавлів. – Згадка про порівняння в «Іліаді» (ПІ, 1-6), де журавлі вилітають у вирій, «смерті, і загибель мужам несучи, низькорослим пігмеям, – напад на них вони лютий вчиняють у млі світанковій» (пер. Б.Тена).
576—557. …геть усі//Війська геройські – тобто прославлені в європейській літературній та фольклорній традиціях. Спочатку військо міфічних гігантів, що на Флергійських полях у Македонії воювало з богами, далі – війська у міфах і літературних творах про античні грецькі міста Фіви і Трою; потім – середньовічне рицарство з романів про легендарного британського короля Артура; за ним – хрестоносці за назвами уславлених ними місцевостей; нарешті – раніші од хрестоносців арабські завойовники VIII ст. у війні проти славетного франкського імператора Карла Великого. У колишніх читачів ці згадки навіювали асоціації з відомих літературних творів.
596. І привидами змін ляка монархів. – Стосовно умов суспільної реакції, в яких писався «Утрачений рай»: за цей невинний рядок, до того ж запозичення у Вергілія (Георгіки, І, 464-467), трохи не заборонили друкувати всю поему.
629—630. Небо // Геть опустіло… – Або оратор перебільшує, або інформація, яку віддкрили людям самі небеса – що там збунтувалася третина ангелів (Об’явл., XII, 4), – неточна. Втім, у Сатани, можливо, йдеться не про кількість: опустіло без найвидатніших і найяскравіших; а дві третини, що там лишились, – це безініціативна сірятина.
663—664. Коли, стискаючи в правицях зброю, // Вдаряли нею об щити… – давньоримський звичай: знак схвалення чи одностайности, як наші оплески, деякі коментатори (Емпсон, Азімов) іронізують: для вчорашніх ангелів ще й тепер Сатана привабливіший од Господа Бога, під яким ходили одвіку. Не каються – так, ніби й пекло миліше, ніж нудна ритуальність божеських порядків, до речі. Ця давно помічена суперечність «царства Божого» лягла в основу Франкової поеми «Страшний суд». Зміркувавши, що «царство Боже» уготоване насамперед для «вбогих духом», «малих», «юродивих», «дебілів», «кретинів» тощо і для тих, хто завжди мислив і діяв правильно – тобто не мислив, а повторював догми, і діяв надресовано, як скотина, – герой поеми не хоче блаженствувати на віки вічні у компанії таких праведників; реформаторів та експериментаторів.
669-670. …знак // Металотворчого діяння сірки. – Колись вважали, що сірка у взаємодії зі ртуттю утворює руди й метали. Мілтон, ерудит-гуманітарій, разомьз тим серйозно студіював математику та музику і володів, на рівні свого часу, прикладними знаннями з металургії, архітектури, фізики, географії, астрономії та інших природничих наук. Про це свідчать подальші описи та інші уступи в поемі.
675. Мамон – буквально: багатство. Слово зустрічається в Євангелії, де є образний вислів «Не можна служити Богові і Мамону» (Матвій, VI, 24). Мілтон поетично розгортає це: робить Мамона демоном – виразником людської жадоби до матеріальних доста тків та їх виробництва і (як бачимо у Книзі Другій) переконання, що все інше є похідним.
691—692. …велич//Споруд Єгипетських чи вавилонських. – Єгипетські піраміди лишаються й по сьогодні чи не наймонументальнішими людськими спорудами; такими мали бути й легендарні будови давнього Вавилона, що не дійшли до нас (Вавилонська вежа, Висячі сади тощо).
710—717. Як той орган//з хоралів і симфоній // Палац… – Архітектуру здавна порівнюють до музики: «ансамбль будов», «гра об’ємів», «гармонія конструкцій», «застигла симфонія» і т. п. До того ж колись будівництво великих споруд вимагало ритмічних колективних зусиль, і його супроводили піснею або грою на інструментах. Фантазія змучених будівельників античности створила міфи й легенди, начебто й сама музика здатна споруджувати чи руйнувати масивні споруди. Мілтон, який знав ті міфи і кохавсь у музиці, створює поетичний образ будівництва й будівлі – наскрізь людський і музикальний: у тому, що демони не творять «з нічого», не вдаються до чудес, а працюють; і в предметних порівняннях, і в багатому звуковому малюнку, і в музичному плині понять.
732. Додолу світло сіяли, мов з неба. – Сучасні дослідники (Нікольсон) помітили, що цей
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.